Івано-Франківcьк

назад

(Рос. Ивано-Франковск)

Населення: 218 тис. осіб

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської.

Івано-Франківcьк - мальовниче місто у межиріччі річок Бистриця-Надрівнянська та Бистриця-Солотвинська. Першу письмену згадку про нього знаходимо під 1437 р. Проте офіційним роком заснування вважають 1662 р., коли А. Потоцький навав місцевості, переменованій на честь сина Станіслава, магдебурзьке право. Тоді ж були зведені дерев`яні фортифікаційні споруди. В 1679 - 1682 рр. її модифікували під керівництвом арх. К. Беное. 1691 р. А. Потоцький помер і місто перейшло до його сина Юзефа.

Теретин торгівельних шляхів приваблював ремісників та купців. Тож у місті з`явилася впливова вірменська колонія. 1769 р. більшість вірмен залишила місто та перебралось в Угорщину. 1772 р., як і решта Галичини, Станіслав став частиною Австрійської імперії. Через борги власників 1801 р. його націоналізували. 1868 р. у місті сталась велика пожежа, що почалась з оселі пана Г. Лотрігера (вул. Шевченка, 34). Кажуть, що господиня, готуючи мармелад, не слідкувала за вогнем. Як наслідок - місто отримало наве архітектурне обличчя. З плином часу Станіслав перетворився на важливий економічний та культурний осередок. На початку ХХ ст. він кілька місяців навіть був столицею Західно-української Народної Республіки. Свою теперішню назву місто отримало лише 1962р. Але багато жителів Західної України люблять вживати скорочену назву «Франківськ». Чимало й таких, що послуговуються винятково старою назвою - Станіславів. Новомодні течії принесли навіть версію «Сан-Франциско». Але це найоригінальніші спроби. Так, 1950 р. місцеві комуністи мало не втілили ініціативу Москви: перейменувати Станіслав (таку назву мало місто після встановлення радянської влади) на Сталінськ Прикарпатський. 15 квітня 1900 р., задовго до розвалу СРСР, на ратуші підняли український національний стяг.

Івано-Франківськ - важливий транзитний центр для подорожі в гірські місцевості Прикарпаття. Перед мндрівкою варто оглянути пам`ятки старої частини міста. Більшість  об`єктів зосереджена навколо пл. Ринок, вул. М. Грушевського, Назалежності та Т. Шевченка.


Ратуша

До важливих споруд Івано-Франківська належить міська ратуша (1929-1935 рр.). Сьогоднішня споруда оточена будинками, зведеними переважно в ХІХ ст. Ратуша виконана в стилі конструктивізму і має оригінальне завершення. вона споруджена на місті першої, дерев`яної, що згоріла, і другої, яку звели 1672 р. в стилі ренесанс. Через руйнування та пізніші перебудови й вона не збереглась. Підвали попередніх ратуш інколи використовували як в`язницю для гуцульських «робінгудів» - опришків.

На розі сьогоднішньої будівлі є пам`ятна таблиця, що засвідчує страту на площі 25 квітня 1754 р. опришківського ватажка Василя Баюрака. Під час страти цей сміливець висловив останнє побажання: попросив надати йому можливість пограти на гуцульській сопілці, демонструючи таким чином зневагу до своїх катів. Теперішня будівля ратуші - це найвищий будинок старого міста (49, 5 м). Зараз в приміщенні діє каєзнавчий музей. Віднедавна в полудень на її вежі сумрач грає гарну мелодію.


Єзуїтський костел

На протилежному боці вул. Галицької, добре видно дві вежі колишнього єзуїтського костелу. Бароковий храм (арх. С. Потоцький, Х. Дальке, майдан митрополита А. Шептицького, 22) почали будувати 1720 р., але через прорахунки з фунжаментом постала загроза його падіння. Тому 1752 р. почалась ґрунтовна перебудова, яку завершили 1763 р. 1774 р., після ліквідвації ордену ордену єзуїтів, храм перебудовували ще кілька разів. 1849 року костел передали Греко-католицькій церкві. Сьогодні, увійшовши до церкви Святого Воскресіння Христового, цілком несподівано потрапляємо в оточення провізантійського інтер‘єру з красивим іконостасом та чудовими розписами, виконаними художниками Ю. Макаревичем, А. Манастирським, М. Сосенком.

Єзуїтський колегіум

Історія єзуїтського колегіуму, прибудованого справа до костелу Єзуїтів, розпочалась 1715 р., коли у місті поселився єзуїтський священик Т. Зеленський. Лише рік потому він відкрив у Станіславові навчальний заклад. Зараз це корпус місцевого Медичного унівеситету, котрий продовжує традицію використання будівлі як навчальної установи. 1744 р. будинок за фінансової підтримки Потоцького перебудували у стилі бароко. З 1784 до початку Першої світової війни це була німецька, а в міжвоєнний період польська гімназія. Її учнами були І. Василевич, Ф. Карпінський, С. Баронч, Д. Вітовський. 2001 р. перед будівлею встановили скульптурну композицію «Богородиця в ротонді» (ск. С. Топоркова, арх. О. Козак).

Парафіяльний костел

Парафіяльний костел (1672-1703 рр., арх. Ф. Корассіні, К. Беноне, майдан А. Шепицького, 8) - найдавніша споруда міста, виконана у стилі бароко з есементами ренеснсу. З 1669 р. при костелі діяла філія Краківської академії. 1680 р. Андрій Потоцький перевіз сюди з Риму мощі Св. Вінцента. Сам А. Потоцький загинув 1683 р. в битві з турками під Віднем, але тогшо тіло, окрім цердця, згідно з заповітом, перевезли до Станіславова. Зараз у костелі спочивають останки А. Потоцького та його сина Станіслава. Над оздобою його вівтарів працювала майстерня Томаса Гуддера і Конрада Кученрайтера. 1877 р. у храмі з‘явились розписи Еразма-Рудольфа Фабіанського. В радянський час храм «перепрофілювали», і лише після 2000 р. відбулась реставрація, під час якої відновили зруйновану раніше дзвіницю (перша версія 1774 р.). З 1980 р. тут діє Художній музей, в якому представлене цікаве зібрання творів сакрального мистецтва та класиків західноукраїнського малярства.


Вірменська церква

Вірменська церква (1742-1762 рр., вул Вірменська, 6) - зразок архітектури пізнього бароко. Це залишки вірменської приступності у місті. Окрім вже згаданої торгівлі та ремесла, вірмени часто виступали як посередники у викупі бранців з турецького полону. З найвідоміших постатей громади слід згадати імена С. Баронча, Й. Теодоровича та єкископа І. Ісаковича, епатія останньому міститься у вірменському соборі Львова. В церкві догий час знаходилась чудодійна ікона Матері Божої. Перед Другою світовою війною вірмени ікону до Гданська у Польщі. Інтер‘єр храму прикрашено скульпторами М. Полейовського, розпис стін фресками виконав худ. Я. Солецький. У радянські часи храм перетворили на музей атеїзму. Нині це Свято-Покровський собор УАПЦ.