Солотвино

назад

(Рос. Солотвино)

Населення: 9 тис. осіб

Селище Солотвино знаходиться між Раховом та Тячевом.

Засноване у XIII ст. Видобуток солі ще з часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н. е.). В деяких шахтах були знайдені римські монети ІІ -IV століть н. е.

В грамоті угорського короля Владислава згадується що 1360 році волоський воєвода Драгуш одержав у своє володіння декілька сіл Марамогрощини, в тому числі й Солотвино.

Систематичний видобуток солі — з другої половини 18 ст. Соляні шахти того часу були найціннішим скарбом краю і давали найбільші доходи угорському урядові. В соляних копальнях крім закріпачених селян працювали також засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів значною мірою залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т.зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140—150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв'язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених з мотузок або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у XVI — першій половині XVII століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були: молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, ноша і мішок.

В 1498 році в історії Марамороша сталась цікава подія — страйк солекопів. Король Владислав ІІ Ягелон змушений був назначити солекопам тверду плату й пенсію вдовам загиблих. За кожні 5 добутих кусків камінної солі шахтарі отримували 5 динарів; для купівлі одежі вони отримували 100 кусків камінної солі в рік, а також звільнялись від цілого ряду королівських податей. Солекопи мали право вибирати свого старосту й радників, в чому вони прирівнювались до прав горожан. Крім того, їм були призначені додаткові надбавки на Різдво, Пасху й інші свята. Наприклад, мараморошським солекопам королівські чиновники протягом одного року передали 4 діжки вина, 4 вола й 400 хлібин. Старости отримували кожний рік 500 кусків солі. Але жадібні чиновники нерідко привласнювали собі те, що належало солекопам. Коли зловживання чиновників доходило до краю, солекопи в знак протесту перестали працювати й покинули Солотвино. Рудники затихли, а це вело до великих збитків для казни.

Після тривалих переговорів, які відбулися в Тячеві, був заключний договір. Згідно якого бургграф (кастелян) Хустського замку разом з королівським ішаном (жупаном) Марамороша зобов'язувались не карати шахтарів за припинення роботи, а в майбутньому строго ритримуватись всіх прав шахтарів. Старости й радники всіх п'яти коронних міст звернулись до шахтарів з проханням приступити до роботи. Так закінчилась перший страйк шахтарів Мараморошських соляних копалень, яким, можливо, взагалі був першим виступом робітників Центральної Європи в захист своїх прав.

За Австро-Угорщини Солотвинська соляна рудня складалася з 8 шахт, пізніше діяли три. Запаси солі — 30 млн тон, річний видобуток 1970 — 451 000 (10 % продукції УРСР; 1960 — 326000) т.; головна продукція: сіль кухонна у пакунках, сіль йодова, сіль-лизунець, сіль у брикетах.

В околицях Солотвина є городище з 2-1 ст. до н. е.