Виноградів

назад

(Рос. Виноградов)

Населення: 27,4 тис мешканців

Місто розташоване під внутрішнім вулканічним поясом Східних Карпат, де Тиса поділяє цей пояс на західну і східну частини.

Місто розкинулося праворуч річки Тиси біля підніжжя Чорної гори (570 м над рівнем моря), яка колись, ще до появи людини, була діючим вулканом, її форма, вигаслі кратери та розкидані великі камені — вулканічні бомби — свідчення цього. Виноградів - адміністративний центр крупного сільськогосподарського району, зв'язаний мережею залізничних і автомобільних магістралей з іншими містами області. Близькість до кордону з Угорщиною та Румунією (не більше 15-20 кілометрів) сприяє налагодженню тісних контактів з іноземними партнерами, чим у повній мірі користуються основні промислові виробництва: виробничо-торгівельне швейне об'єднання "Гроно", спільне українсько-німецьке приватне підприємство "Сан-дерс-Виноградів", взуттєва фабрика, підприємства "ВІАД-Трейд", "Кожтекс", "Ортекс-ЛТД"" тощо. За останні роки у Виноградові набув розвитку малий і середній бізнес. Завдяки десяткам приватних кафе, аптек, торгівельних та інших закладів міська влада проводить реконструкцію центральної частини міста, поступово наближаючи її до європейських стандартів.

До розгалуженої мережі освітніх установ, крім дитсадків і семи середніх шкіл, входять також вище професійно-технічне училище, філіал кооперативного фінансово-комерційного технікуму, факультет підготовки молодших спеціалістів Мукачівського технологічного інституту, факультет Івано-Франківського інституту менеджменту та економіки, відділення Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права. Культурними осередками є центр дозвілля, парк Перені, кінотеатр "Промінь", музей, приватний художній салон, де часто влаштовують свої заходи культурно-просвітницькі, громадські товариства. Вільний час городяни люблять проводити у відпочинкових зонах "Теплиця" на північній околиці міста та "Виннички" — на річці Тиса. Свій перший концерт у десятирічному віці у Виноградові провів всесвітньо відомий композитор Бела Барток. На міському кладовищі у 1945 році тут похований знаменитий угорський художник Імре Ревес.

Старовинний Севлюш (така назва офіційно існувала до 1946 року) відомий тим, що першим у краї одержав привілеї королівського містечка. Севлюшське право вважалося великою нагородою, яку прагнули мати від короля й інші значні поселення. Сива пам'ять минулого застигла нині в руїнах Угочанського замку Канко, що востаннє слугував обителлю монахам ордену Францисканців, в бароккальному фасаді кам'яного палацу баронів Перені — найбагатших місцевих дворян і правителів. Куполи церковних храмів східного і західного обрядів свідчать про строкату релігійну й національну палітру міста. Здавна у Виноградові у мирі і злагоді живуть українці, угорці, росіяни, євреї, представники інших національностей. У невеликому за площею місті (всього 50,6 т. кв.м) мешкає біля 28 тисяч населення.


    Замок

    Перші згадки про замок з`явилися ще в 903 р. у «Хроніці» Аноніма. Дехто з істориків схильний вважати, що тут довгий час міг знаходитис озброєний підрозділ, який відповіав за безпеку вантажів із сіллю, котрі перевозили по р. Тиса. Старі плани замку дають підстави припускати, що його почали будувати ще в ХІV ст. Доводилося зустрічати відомості, що замок сплануав феодал Беке Боршо 1307 року. Позаяк, 1399 р. король Жиґмунт Люксембурзький (1386-1437) передав фортецю у бласність барону П.  Перені, на місці дерев`яного укріплення новий господар звів кам`яну твердиню. Одним з архітекторів фортеці був Аристотель Фіорованті. На головній брамі тоді викарбували герб: гічку, рибу та головну вежу фортеці. На жаль, у битві під Магочем Габор Перені загинув. Певний час фортеця належла ченцям-францисканцям, які перетворили її на монастир. Тоді тут зберігались мощі св. Й. Капістрана (1386-1456) - бернандинського ченця, канонізованого папою Бенедиктом ХІІІ 1724 р. Невтомний провідник хрестового походу проти єретиків і турків, цей монах самотужки зібрав 60-тисячне військо і воював проти останніх на теренах Угорщини. В період реформації Янош Перені перейшов на бік протестантів і розпочав утиски монастиря. 1672 р. фортеця серйозно постраждала від військових дій і з того часу не відбудовувалась.


    Палац Перені

    Недалеко від центру міста, в глибині решток старовинного парку, з 1848 р. стоїть невелика двоповерхова будівля. Це колишній палац бвронів Перені, збудований у XIV ст. Протягом віків його неодноразово переплановували, і зараз у зовнівшьному декорі домінують риси, характерні для стилю бароко. На фасаді зберігся рельєфний герб робу Перені. Урочистої монументальності будівлі колись надавали назвичайний дах і кутові вежі, забершені барочними баштами. На жаль, сьогодні від цих оздоб залишилися лише окремі фрагменти. Зараз у приміщенні палацу знаходиться районний відділ освіти. З правого боку від входу можна побачити пам`ятну дошку, встановлену на честь Жигмонда Перені - мецената, патріота, політичного діяча середини ХІХ ст..

    Костел отців францисканців

    Католицький костел отців францисканців, що стоїть у центрі міста, вперше згадується під 1516 р. Тоді ним опікувались два десятки монахів. Спочатку храм мав готичний характер, однак 1556 року будівлю зруйнували. Лише 1668 року костел відбудували монахи ордена Св. Франциска. Пожежа 1747 р. спричинила чергову перебудову. У сучасному Виноградові інколи можна почути, що між фортецею та монастирем існував таємний підземний хід, однак віднайти його нікому допоки не вдалось.