Овруч

назад

Вперше згадується в 977 р. під назвою Вручий. Стародавнє волинське місто Овруч вперше згадується ще до хрещення русі, до 946 р. Відоме в літописах під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Коли саме точно був заснований центр древлянської землі невідомо, адже ця місцевість була заселене ще в 5-4тис до н. е. В літописі вперше згадується як древлянське місто, яке було підкорено княгині Ользі. В Іпатіївському літопису згнадується як місто, де загинув князь Олег в 977 р.

Овруч мав потужну фортецю на час входження до Київської Русі. В 12 ст. місто було резиденцією князя Рюрика Ростиславича.

Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку 14 ст, коли ввійшов до Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З 1356 р. місто входить до Литовського князівства. Кримський хан Едигей взяв місто в 1399 р.

З 1569 р. Овруч входить до складу Речі Посполитої і стає центром Овруцького староства. У 1641 королем Владиславом IV надане магдебурзьке право. З 1649 — сотенне місто Київського полку. В 1648р Овруч було визволено козаками, але за перемір'ям 1667 знову місто увійшло до Польщі, а після 1793 Овруч увійшов до складу Російської імперії.


    дерев`яний замок

    Овруч був об`єктом постійного нападу кримських татар. для оборони був збудований дерев`яний замок, який було зруйновано в 1506 р. З часом фортеця була відбудована та модернізована — з`явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам`яним муром. Фортеця мала чотири в`їзні брами та шість багатоярусових башт.


    Свято-Василівський собор

    На місці старої дерев`яної церкви (за переказами, побудованої у 997 р. князем Володимиром Святославичем, який отримав при хрещенні ім`я Василь) близько 1190 р. князь Рюрик Ростиславич звів в Овручі новий кам`яний собор св. Василя. Припускають, що архітектором цієї споруди був відомий давньоруський зодчий Петро Мілонег.Храм був побудований у візантійському стилі,подібно до Софії Київської та П`ятницькоїцеркви в м.Чернігові. Під час монгольських та литовських нападів на Овруч собор кілька разів був розграблений, а пізніше обвалився. Відновлений у 1907—1911 рр. видатним російським архітектором О. В. Щусєвим та Реріхом,братом відомого архітектора Реріха,який на той час жив в Києві.Архітектор Щусєв за цю роботу отримав у 1910 р. звання академіка.Цікавим є те,що при відбудові автори намагалися максимально відтворити первісний вигляд храму.Зокрема залишили частину стіни,яка збереглася,а решту добудовували з подібного матеріалу.Для повного відтворення матеріалу вікористовували частинки цегли,що знаходилася біля храму.На схід від собору було збудовано корпус жіночого монастиря у псковському стилі.На відкриття храму у 1911році приїхав цар МиколаІІ,який особисто опікувався відбудовою храма.МиколаІІ подарував храму позолочене панікадило,яке досі зберігається в Храмі і є його безсумнівною окрасою. У 1935 р. монастир закрили, відкрили у 1944 р. і знов закрили у 1959 р. Після цього Свято-Василівський храм функціонував як парафіяльний. Жіноча обитель почала знов діяти з 1990 р.

    Церква є чотиристовпним, триапсидним, одноглавим храмом з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад, як можна вважати, повторюють споруди Ярославових часів і, зокрема, Київської Софії. Проте від останніх вони відрізняються і формами, і строго симетричним характером постановки. Можливо, вежі мали певні оборонні функції. На рівні другого поверху в середині стін зроблені вузькі галереї. Походження галерей пов`язують з їхнім оборонним призначенням, тому що храм стояв перед в`їздом в замок і в разі нападу відігравав важливу стратегічну роль.

     


    Спасо-Преображенський собор

    Зведений у 2001 р. ліворуч від в`їзду до Овруча з півдня, на місці колишнього єзуїтського костьолу, який наприкінці XVIII ст. став уніатським храмом, з 1831 р. - православним, а у 1930-ті рр. був знищений радянською владою. Відбудований у новому архітектурному вигляді Спасо-Преображенський храм став кафедральним собором Овруцької і Коростенської єпархії УПЦ (МП).