На думку дослідників назва міста походить від давньослов’янського «берда» - гора, урвище, або від слова «бердиш» - бойова сокира. Цими землями володіли болохівські князі, князь Данило Галицький, татари. У 1320 р. ця місцевість була подарована Великим князем Гедиміном родині Тишкевичів. Роком заснування Бердичева вважається 1546 р. До першої половини XVII ст. три вав пер і од економічного розквіту міста , перерваний козацькими війнами. 23 січня 1793 р., після другого поділу Польщі Бердичів увійшов до складу Волинської губернії. З того часу місто, що було розташоване на перехресті торгових шляхів, стає одним із найбільших торгових центрів України. Ще з кінця XVII ст. у місті було запроваджено щорічні ярмарки. Найбільший з них – Онуфріївський – тривав упродовж шести тижнів, і за рівнем обігу прирівнювався до Лейпцігського. Місто вважалось одним із найбільших центрі контрабанди у Східній Європі.

У другій половині ХІХ ст. у Бердичеві швидко розвивалась промисловість. Цьому сприяло будівництво в 1870 р. залізниці, яка з’єднала місто з Козятином, а пізніше – з Шепетівкою та Житомиром.

Довгий час Бердичів залишався типовим «штетлем» - єврейським містечком. В 1765 р. євреї становили 80% його мешканці. Найсильніші позиції мали хасиди. На початку ХХ ст. в місті діяло 10 синагог, 64 молитовних домів, 51 шкіл-херед. У 1917-1919 рр. єврейська політична партія «Бунд» повістю керувала містом.

Монастир-фортеця босих кармелітів

Монастир-фортеця босих кармелітів – головна туристична родзинка Бердичева. Монастир засновано у 1627 р. на місці замку XVI ст., побудованого шляхтичем В. Тишкевичем, онук якого Ян під час походу на кримських татар потрапив у полон. Як розповідає легенда, полонений побачив сон, в якому невідомі ченці попросили Богородицю про його визволення. Щасливо повернувшись додому, він зустрів ченців, яких бачив уві сні. Ними виявились босі кармеліти.

1630 р. київський воєвода Януш Тишкевич передав родовий замок з фортецею під монастир. Це була його обітниця за звільнення з татарського полону.

У 1642 р. розпочали будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, Святого Іоана Хрестителя, Архистратига Михаїла і Святого Іоанна Євангеліста, що неофіційно отримав назву «нижнього». 22 липня 1642 р. новозбудований храм освятили. Тишкевич подарував монахам сімейну реліквію – чудотворний образ Богородиці. За чудодійні властивості вона була коронована чільниками католицької церкви. Вперше це зробив 1721 р. папа Бенедикт XIV , вдруге – 1854 р. папа Пій ІХ. У часи козацького постання загони Кривоноса здобули монастир штурмом, знищили будівлі і вигнали енців. У 1663 р., перечекавши лихі часи у Львов, вони повернулись. Але спадкоємці Тишкевича опротестували право ченців на володіння замком і угіддями. 19 березня 1684 р. шляхта навіть організувала напад на монастир. Довга судова тяганина тривала до 1717 р., але спадкоємці таки програли. Навчені досвідом, монахи укріпили монастир, перетворивши його на оборонну фортецю.

В 1754 рр. на взірець римського костелу Santa Maria Della Neve   споруджено верхній костел Св. Марії з Дитям (Марії Сніжної) та корпуси келій (арх.. Ян де Вітте і Г. Тарнавський). Розписи інтер’єру виконав італієць Б. Фредеріче. В монастирі знаходились мощі воїна-мученика Феодора і частина хоругви великомученика Георгія. 1759 р. ченці привезли з Любліна тіло фундатора Я. Тишкевича. І поховали у гробниці нижнього храму. В 1758 р. кармеліти отримали від короля Августа ІІІ дозвіл на заснування власної друкарні.

1863 р. монастир надав притулок польським повстанцям, після чого царський уряд прийняв рішення про його ліквідацію. У приміщеннях монастиря розмістили управління повітової поліції та пожежників. Це призвело до занепаду будівлі. Відновлювальні роботи в 1908-1915 рр. проводив арх. Жіллер. Їх перервала Перша світова та Громадянська війни. Інтер’єр було майже повністю знищено. В 1941 р. за таємничих обставин зникла чудотворна ікона. Лише в 1992 р. монастир зміг поновити свою діяльність. 1998 р. Папа Іоанн Павло ІІ освятив копію втраченого образу, виконаного 1991 р. На території монастиря діє краєзнавчий музей.

Костел Св. Варвари

Бердичівський парафіяльний костьол під титулом Святої Варвари було засновано у 1759 році Варварою Радзивілл. Саме цей чинник, тобто фінансова підтримка від самого заснування парафії постійними її парафіянами й опікунами князями Радзивілами зумовив той факт, що аж до 20-х років ХХ століття Бердичівська парафія св. Варвари лишалась однією з найбагатших у Луцько-Житомирській діоцезії.

У радянський час костьол використовувався як дитяча спортивна школа. За сучасності костьол належить римо-католицькій діоцезії. 27 листопада 1994 року у костьолі Святої Варвари відбулася перша відправа з моменту її передачі вірянам (на початку 1990-х років). Її здійснив греко-католицький священик отець Петро Дутчак^. Відтоді в храмі постійно правлять служби, а дзвін через гучномовці розповсюджується по всьому місту.

Первісний храм було збудовано в 1782 році з соснового дерева. Будівля мала форму, подібну до сучасної: одну наву, притвор. Нава була побудована вівтарем на південь. Головний вівтар був різьблений, у осередді містив фігуру Христа Розп`ятого. У 1799 році головний вівтар було покрито позолотою. Біля стовпів головного вівтаря, на колонах стояло 4 фігури — Святих Петра і Павла, Святих Варвари і Надії, нагорі — фігури ангелів.

Будівництво кам`яного костьолу, який зберігся дотепер, розпочалося зі східного боку поруч зі старим дерев`яним і було закінчено у 1826 році. Старий дерев`яний костьол розібрано в 1828 році.

Нова будівля, як і стара, була склепінчастою чотириствоповою базилікою. Внутрішній вигляд нового храму був подібний до старого, мав також три вівтарі. Різьблений образ Ісуса у головному вівтарі стояв у позолочених рамах на великій тумбі.

Микільська церква

На вулиці К. Лібкнехта, 2, біля будови центрального універмагу, знаходиться Микільська церква, збудована у 1910 році на місті старої дерев`яної церкви 1745 року. Виконана вона у стилі пізнього бароко (рококо), церква є постійно діючою, проводяться богослужіння.