(Рос. Новомосковск)

Населення: 72 тис. осіб

Розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 27 км на північний схід від Дніпропетровська. Зв'язаний залізницею з Дніпропетровськом, Харковом, Дніпродзержинськом, Павлоградом.

Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до ІІІ ст. до Р.Х.. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році під час будівництва одного з заводів розкопано і досліджено кілька курганів катакомбної та зрубної культур (ІІ-І ст. до Р.Х.).

У 17 ст. на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорозькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Уже в 1672 році в Орловському Куті був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир. На землях між Старою Самарою і Самарським Пустинно-Миколаївським монастирем почали оселятися запорожці, що поверталися з вигнання. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці з розташованого поблизу міста Старої Самари.

1687 року з закінченням будівництва московської Богородицької фортеці у Старій Самарі козаки переносять місто Самарь у Самарчук. З цього часу місто Самар(а) означає Нову Самарь. 1742 року ця територія тимчасово увійшла до складу Гетьманщини, і Самара стала сотенним центром Полтавського полку, її населення швидко зростає за рахунок прибульців з Полтавщини. 23 серпня (3 вересня) 1744 р. за сенатським указом тут відновлюється влада Коша Запорозької Січі і Самара стає паланочним центром Самарської паланки. На початку другої половини 18 ст. у Самарі проживало 9 тис. чоловік. Розвинуте було землеробство, а з часом дістала значне поширення і торгівля. У серпень 1774 р. у місті Самарі, останній полковник Самарської Паланки, керівник січовиків у війську Омельки Пугача, Василь Журба, підняв повстання проти московитів, яке було жорстоко придушено. На новому гербі міста ці події відображені зломаною козацькою шаблею. Після ліквідації Запорозької Січі Новоселиця увійшла спочатку до складу Азовської губернії. Саме Новоселицею часто названа Самар у російський документах.

Місто Катеринослав заснували 1776 року в низині, яку часто затоплювало під час повені, тому його було вирішено перенести 1783 року перенесли на високий правий берег Дніпра у Половицю. 1784 року Катеринослав було перенесено на правий берег у Половицю, а перший Катеринослав перейменовано на Новомосковськ - центр Новомосковського повіту, створеного того ж року Катеринославського намісництва. 1786 року Потьомкін рекомендував перенести повітове місто Новомосковськ у Новоселицю (Самар). Повітові і судові будинки було перенесено у Новоселицю, інші будинки - у Катеринослав, інші були розпродані. 7 листопада 1794 року за царським "указом" місто Новоселиця (Самара) перейменовано в Новомосковськ, ця назва пребуває і дотепер. Зручне розташування міста на річці Самарі, родючі землі значно сприяли зростанню міста. 1915 року побудована Мерефо-Херсонська залізниця з гілкою на Павлоград.

Троїцький собор

Троїцький собор у Новомосковську, колишньому запорозькому місті Самарь (Новоселиці), центру Самарської паланки. Споруджений у 1772—81 народним майстром Я. Погребняком із дерева без жодного залізного цвяха. Фундаторами Т. с. були старшини (кошовий І. Чепіга, самарський полковник Антін Головатий), козаки-січовики, соборний староста М. Петренко й ін. Будівля являє собою дев`ятибанну симетричну композицію, з найвищою банею посередині (бл. 65 м.), чотирма дещо нижчими на чотири сторони світу і чотирма ще нижчими між ними. Має три престоли: Святої Трійці, апостолів Петра і Павла та Трьох Святителів. Троїцький собор 1830 року було відремонтовано, а в 1887 році — перескладано «по старому образцу», але з деякими змінами. У радянські часи перетворена на склад. Ставлення тодішньої влади до цієї духовної пам`ятки українського народу покладене в основу роману Олеся Гончара «Собор». Конструктивно і композиційно Троїцький собор є винятковим мистецьким твором дерев`яної архітектури України, єдиний збережений в Україні дев`ятидільний храм, відноситься до 100 найкращих дерев`яних споруд світу.

Самарський Пустинно-Миколаївський монастир

Його заснування пов`язують з грамотою 1576 р. польського короля Стефана Баторія, якою він підтвердив право козаків на ці землі. Тут вони заснували укріплення з дерев`яною церквою Св. Миколая і кількома житловими приміщеннями, де за розпорядженням Коша Запорозького розміщували "ранами скалічених козаків, всіх хворих, у бояк скалічених". У 1602 р. фортеця стає монастирем. Упродовж XVII ст. він неодноразово зазнавав нападів і руйнувань. Проте 1670 р. монастир відновили і збудували нову церкву. Ченці активно підтримували козаків у боротьбі за Україну. У 1690 р. монастир переходить під опіку Києво-Межигірського монастиря. За спияння полковника  Данила Апостола у 1732 р. тут освячено трапезний храм. Відбудований та зміцнений, 1736 р. монастир витримав облогу татарського війська. У 1778 р. обитель відвідав грецький митрополит Ігнатій Готфійський. За його благословення впродовж 1782-1787 рр. на місці старої дерев`яної церкви постав і був освячений мурований Миколаївський собор. З 1791 р. монастир стає ризиденцією катеринославських архієреїв. У ХІХ ст. на території монастиря зведено Преображенську трапезну церкву, гостьовий будинок. У 1816-1820 рр. збудували нові келії, а в 1838 р. освятили теплу Георгіївську церкву. Після встановленя в Україні радянської влад монасир закрили. З 1928 по 1960-ті рр. у його приміщеннях діяв будинок інвалідів, потім - інтернат для дітей з розумовими вадами. Після 1998 р., повернувши монастир церкві (МП), його почали відновлювати(вул. Монастирська,1).