м. Дніпропетровськ

назад

(Рос. Днепропетровск)

Населення: 1 010 500 осіб

Дніпропетровськ розташований в центральній України з тяжінням до її півдня й сходу.

Історія міста Дніпропетровська пов'язана з історією краю, яка сягає в далеку давнину. Ще з часів палеоліту місцевості біля Дніпровських порогів були щільно заселені. Близько 100 тис.р. до н.е. до сучасного Дніпропетровська з півночі насунувся Скандинавський льодовик. Протягом неоліту-бронзового віку землі над порогами населяли племена сурської, середньостогівської, ямної, катакомбної культур. Існує думка, що саме в цих краях вперше було використано коней для їзди верхи, а також було винайдене колесо. Завдяки цьому скотарський спосіб ведення скотарства поширився саме з Придніпровських степів. У 2-й половині ІІ тис. до н.е. у Причорноморських степах закріпилися племена зрубної культури (кіммерійці). У I тис. до н. е. на дніпровських землях існувала Скіфська держава (скіфи). Скитів витіснили до Криму сармати у ІІІ ст .до н.е., а сарматів згодом - германські племена готів (прийшли з Польщі у ІІІ ст.н.е.): пам'ятки черняховської культури знайдені на території казацького міста Самар. В подальшому (ІV - ІХ ст.) через край пройшли орди гунів, авар, угрів.

Офіційна історія міста Катеринослава розпочалась у 1776 році, коли розпочалося будівництво міста Катеринослав на річці Кільчень при її впадінні у ріку Самара. Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським. У 1796 - 1802 за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новороссійськ.

Під час революційних подій 1917-1919 рр. місто неодноразово переходило з рук в руки і прийшло у занепад. Але протягом перших п'ятирічок було, в основному, відновлено, а в подальшому стало одним з центрів сталінської індустріалізації.

1926 р. Катеринослав було переіменовано на Дніпропетровськ (на честь видатного діяча комуністичної партії місцевого походження Г.І.Петровського).


    Преображенський собор

    Преображенський кафедральний собор (пл. Жовтнева, 1) від початку заснування у 1787 р. мав стати центром нового міста. Перший проект храму у вигляді п`ятинефної базиліки створив французький арх. Клод Геруа. Вважають, що зразком для нього слугував римський храм Сан-Пауло фуорі ле Мура (Св. Павла за Муром). Проект так і не втілили в життя. Будівництво собору в стилі російського класицизму за проектом арх. Захарова здійснили лише  в 1830-1835 рр. Стелю та склепіння у техніці італійського сграфіто виконали художники Безсонов, Сазонов та Теребньов. Коштами меценатів храм швидко наповнився ціттими сакральними творами мистецтва. Після 1917 р. Преображенський собор було закрито і він потрапив у чорний список генерального плану розвитку міста, за яким його малам офіційно переди зруйнувати. Врятував храм тодішній директор історичного музею Д. І. Яворницький, запропонувавши перетворити його на музей атеїзму. Будівлю вдалося врятувати, але все, що знаходилося всередині: ікони, начиння, і головне - унікальний іконостас, - було спалено. Тоді ж зникають відомості про великий чотирьохсотпудовий дзвін. 21 січня 1992 р. храм офіційно передано Українській православній церкві . Розпочалася робота з відновлення його історичного вигляду. Тепер у соборі щодня проводяться богослужіння, а щоб послухати співи у виконанні найкращого церковного хору Дніпропетровської єпархії, люди приїздять сюди здалеку.


    Історичний музей ім. Д. І. Яворницького

    Музей був заснований 18 травня 1902 року. Тоді йому була дана назва "Губернський музей ім. О.Н.Поля". Колекція музея складалася з колекцій Д.І. Яворницького, В. Антоновича, О. Акінфієвої, але найважливішою колекцією музею була колекція Олександра Поля, на честь якого і назвали музей. Його колекція складалася з близько 5000 предметів старовини, та оцінювалася в 200 000 російських рублів сріблом. До 1905 року у музея не було особистого приміщення. Воно з`явилося лише 26 червня 1905 року за кошти губернського земства та міського дворянства.

    За часи Другої Світової Війни музею були завдані неомірні втрати. Найважливіщі музейні експонати евакуювали, але більшість з них була загублена. Багато археологічних пам`яток були вивезені з музея до Південної Німеччини. Щорічно музейні експонати збільшуються приблизно на 3 тисячи одиниць.


    Ботанічний сад

    Катеринославське наукове товариство (КНТ) спробувало створити ботанічний сад у Катеринославі 1901 року. Планувалося також разом з ботанічним садом створення природничо-історичного й археологічного музею. Місце розташування саду було запропоноване південну частину Потемкинського саду з прилеглим Архієрейським яром, де катеринославський ботанік І.Я. Акинфієв вже проводив свою роботу. Проте у зв`язку з увагою товариства до утворення природничо-історичного музею на наступні 5 років питання про сад не зрушило з місця.

    Створення ботанічного саду 1929 року здійснювалося українським німцем професором Олександром Володимировичом Рейнгардом, що й став його першим директором. Його дядько, Людвіг Васильович Рейнгард працював у Харківському університеті консерватором ботанічного саду, а згодом насадив нову ділянку на Малому Фонтані ботанічного саду при Новоросійському університеті у Одесі, що була колись дачею Ришельє і з 1880 року стала Одеським ботанічним садом.

    Під ботанічний сад було виділено 11 десятин (13,05 га) землі на за межую (колишня Курінна вулиця — сучасна Телевізійна) Дніпропетровська на Міських дачах, де зараз територія ДНУЗТ у кінцевої зупинки 1-го трамваю. Була розорана земля, проведений водогін й насаджені дерева. Проте у 1930 році радянським урядом організовувалися у Дніпропетровську ВНЗ, у тому числі інститут інженерів транспорту (ДІІТ), якому було вирішено надати територію ботанічного саду. Сад же перемістили по іншу, західну сторону Лагєрної вулиці (сучасний проспект Гагаріна), де почалися роботи навесні 1931 року. У ті ж роки, 1934 року, було збудовано радіовежу на розі сучасного просп. Гагаріна та вул. Казакова.

    Нова ділянка була у 12 га й доходила до Червоноповстанської (Жандармської) балки. У березні 1934 року газета "Зоря" писала: "ще 1930 року у Дніпропетровську (поряд з міськими дачами) за вирішенням Наркомосу було розпочато насадження ботанічного саду. За три роки свого існування сад значно виріс і поповнився рядом нових культур. Із відведених під сад 13,5 га, на сьогодні 8 га вже засаджено деревами 165 видів. Серед них є 60 видів дерев, що досі ніколи не росли в Дніпропетровську. Це корейський персик, кедр, манчжурський горіх, манчжурська оралія, японська вишня, китайська гліцинія, японський дуб, пробкові дерева і чимало інших" й "...організація ботанічного саду в Дніпропетровську дає можливість провадити науково-дослідну роботу в галузі геоботанічного дослідження всієї флори Дніпропетровщини".

    Засновник й перший директор саду похований 1945 року саме у ньому. Неподалік від оранжереї стоїть невеликий пам’ятник на могилі професора О.В. Рейнгарда — гранітне деревце з обрубаними гілками.

    До Другої Світової війни Дніпропетровський ботанічний сад вів плідну наукову роботу, зокрема розробляв комплексну проблему "Вивчення й освоєння флори, фауни й рослинного світу Південно-Східної України".