(Рос. Луцк)

Населення: 209.2 тис. чоловік

Луцьк — обласний центр Волинської області.

Походження назви обласного центру Волині - Луцьк - пов`язують з іменем вождя слов`янського пемені дулібів - Луки або чисельними луками, що оточували поселення. Перша писемна згадка про Луцьк зустрічається ще в 1087 р. Тоді місто буо частиною Київської Русі і важливим центром Володимиро-Волинського та Галицького-Волинського князівств. 1320 р. його захопила Литва, а в 1349 р.- Польща. Через велику кількість храмів та монастирів, розташованих у межах міста, Луцьк інколи називали «Волинським Римом». Вважають, що найкращі часи місто переживало за правління литовських князів Дмитра-Любарта (1335-1385) та Вітовта (1387-1430). Перший збудував оборонну фортецю і запросив у місто вірмен, караїмів та євреїв. Ці групи разом з українцями швидко опанували фінанси й активно доклали зусиль до перетворення Луцька на потужний торгівельний та ремісничий осередок.

Архітектурні уподобання багатих мешканців сформуали обличчя старого міста. Потім настав час панування Речі Посполитої. Після її поділу 1795 р. Луцьк потрапив у володіння Росії і з того часу почав втрачати своє політичне значення. Особливо складним для нього було ХХ ст. Під час Першої світової війни місто потерпало від боїв між російськими та австро-угорськими військами. Саме на його околицях у червні 1916 р. відбувся знаменитий «Брусиловський прорив» російської армії. В 1918-1919 рр. Луцьк - свідок та активний учасник українськиї визвольних змагань. Тут перебували війська С. Петлюри. А з 1919 по 1939 рр. він знову у складі Польщі. 1939 р. прийшли перші «совєти». В 1941-1944 рр. вони і нацисти репресіями нищили не лише архвтектуру міста, а й значну частину населення. В 1941 німці розстріляли 20 тис. місцевих євреїв. Післявоєнна стабілізація та переворення міста на обласний центр призвели до того, що зараз, Луцьк - важливий політичний та економічний осередок Західної України.

 Князь Свидригайло надав Луцьку 1432 р. магдебурзьке право. Польський історик Ян Длуґош писав про цього володаря, що «він був відданий п`янству і забавам; вдачу мав щедру, але мінливу і шалену; розумом і здіностями не відзначався, не було в нім і розсудливості та поваги, натомість він безмежно піддавався гніву. Однак, незважаючи на це, великою щедрістю й участю в бенкетах він здобув собі приязнь багатьох людей, особливо русинів, бо хоча сам був католиком, але виявляв більшу прихильність до їхньої віри».

Замок

Будівництво замку розпочалось уже принаймні у ХІІ ст. Це були потужні дерев`яні укріплення. Як і решта міста, замок постраждав під час монгольського нападу в ХІІІ ст. Князь дмитро-Любарт розпочав перебудову фортеці. Дерев`яні конструкції поступово змінювались цегляними. Першою постала в`їзна брама, знана як вежа Любарта. Її висота 28 м. З часом до неї долучились Владича, а в пувденно-східному куті - Стирова (знана також як Вежа Свидригайла). Загалом за свою історію фортеця мала 10 веж. Міст перед В`їзною брамою у випадку небезпеки підіймався, а сухий рів заповнювався водою. Князь Свидригайло був улюбленцем Луцька. Коли в 1431 р. він виступив проти Польщі в боротьбі за поділля і зазнав локальної поразки, місто продовжувало опиратись ворогам. Захисники замку навіть стратили п`ятьох ченчів-домініканців, котрих звинуватили в шпигунстві. З 1370 по 1385 рр. мури замку досягли 230 м довжини та 10 м висоти. За часів Любарта в замку розташувались всі органи управління князівства. У випадку небезпеки під захист його стін прибували ремісники, купці, духовенство. Своє оборонне значення фортеця почала втрачати лише після 1552 р. За спогадами сучасників, на момент штурму міста козацькими військами у 1648 р. стан фортеці вже був незадовільний. Остаточно місто втратилоконтроль над твердинею у 1842 р. Грізні мури швидко перетворились на руїни, і лише в другій половині ХХ ст. розпочалась поступова відбудова фортеці.

У Владичій вежі, що отримала назву від палацу єпископів, розміщеного поруч, зараз розташувався музей дзвонів, а в нижньому ярусі - інтер`єр арсеналу. Експозиція В`їзної брами - це історія місцевої кераміки (відвідання вежі можливе леши разом з ексурсоводом). Сьогодні вже ніхто не нагадує, що раніше тут зберігався архів найважливіших документів з історії Волині.

У наш час у замку проводять фестиваль Дзвонів, а клуби історичної реконструкції у вихідні дні організовують лицарські турніри. Майже щодня на дитинці замку можна зустріти костюмованих лицарів, котрі за невелику плату пропонують спільне фото.

Церква Івана Богослова

Кафедральний костел Свв. Петра та монастир єзуїтів

щоб зануритись в атмосферу старого Луцька, варто прогуятись вул. Братковською та Кафедральною. На останній розташована одна з найцінніших архітектурних пам`яток міста - кафедральний костел Свв. Петра та монастир єзуїтів. Його будівництво було освячене єпископом Павлом Волуцьким і провадилось під керівництвом архітектора-єзуїта Джакомо Бріано. Монастир (арх. Б. Моллі) заснував єпископ Мартине Стрийковський у 1604 р. Тут заклали велику бібліотеку та студентський театр, що допомогали у навчанні спудеїв. 1773 р., у зв`язку з ліквідацією ордену, колегію передали під опіку комісії народної освіти. 1787 р. арх. Ю. Умінський перебудував костел у стилі класицизму, і тоді ж храм отримав статус кафедрального. Тут було багато мистецьких пам`яток ,перенесених сюди  після ліквідації місцевих костелів домініканців, тринітаріїв та монастиря Св. Бригіди. Збережені образи Св. Михаїла та Вознесіння, виконанні художником Куніцером, портрети пап (худ. Ф. смуглевич). Цікавими є образи Св. Яна Непомука (худ. Ю. Прехтль) та Св. Станіслава (худ В. Герсон).

Доля костелу різько змінилась після 1948 р., коли радянська влада перетворила споруду на склад, а потім музей атеїзму. Лише українська незалежність повернула його до життя. Навпроти храму соїть дзвіниця (1539 р.), що пережила 1781 р. пожежу та чисельні подальші перебудови.

Монастир домініканців

Лютеракська Кірха

Свято-Покровська церква