(Рос. Олика)

Населення:  2 865 мешканців.

Розташоване на перетині доріг з Рівного, Дубна та Луцька.

Існує три версії щодо винекнення назви міста: Перша версія - іменем своїм місто зобов'язане лику, з якого плели волиняки личаки. Саме тут був найбільший «взуттєвий» базар, куди плетений товар звозили звідусюд. Краєзнавець Аполлон Сендульський ще у 1878 році писав, що у місті було так багато лика, що ним були засипані цілі вулиці.
Друга версія - пов'язує слово «Олика» з вільхою. Третя версія - походження назви від тюркського слова «aloka» - «яр».

Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Чемерин мав свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був Ленько Зарубич (1433).

Литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода трокський, староста луцький у 1460 зводить Петропавлівський костел, найдавніший на теренах сучасної Волинської області. По його смерті Олика відійшла до доньки — Ганни Монтигердовичовій, а потім — до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим. Так місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивілів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави.

У середині XVI ст. Оликою володів Ян Микола Чорний . У 1547 р. він отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сигізмундом ІІ Августом.

1564 р. місто отримало Магдебурзьке право. Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язненні. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були й допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, а також майстер справедливості (кат). Відмітимо, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто, адже майстрів заплічних справ вчили лише у Львові

Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав (1595—1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира, литовського польного гетьмана — і вже аж до ХІХ ст. творила єдину цілість з несьвізьким майоратом.

Замок династії Радзівіллів

Костел Св. Трійці

Фундатором святині був Альберт Радзивіл. Деякі дослідники вважають, що за основу оздоби його борокового фасаду взято схему, використану під час будівництва храму Іль Джезу в Римі. Раніше костел був багато оздоблений ліпниною та скульптурами майстра з Вроцлава М. Ерленберга, учня знаменитого майстра Я. Пфістера зі Львова. На жаль, сьогодні вся велич у минулому. Щоправда на фасаді, ще можна інентифікувати композицію «Коронація Богородиці» та оригінальне вирішення фігури Бога Отця. Під час Першої світової війни російські війська обдерли мідний дах костелу. решту знищила вще радянська влада. У вежах були діючі годинники. Під костелом і сьогодні є залишки крипт. На жаль, майже нічого не відомо, що сталось з похованнями магнатської родини. Місцеві пригадують, що грабунок та профанація останків тривала практично до 1997 р., поки всятиню не передали римо-католицькій спільноті.

Костел святих Петра і Павла

Колегіата Святої Трійці