Чернівці

назад

(Рос. Черновцы)

Населення: 240 600 осіб

Чернівці розташовані на Передкарпатті неподалік від Буковинських Карпат, на межі між українською й румунською етнографічними територіями. Місто розкинулося на пагорбах долини річки Прут на висотах від 100 до 250 м над рівнем моря.

Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено словянські пам'ятки початку нашої ери (II—V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX—XI ст.). Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.

З середини XIV ст. Чернівці, входили до складу Молдавії як прикордонне місто з Польщею; через них проходив торговельний шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра (Олександра Доброго) (8.10.1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. (За даними українських дослідників, грамота молдавського господаря Олександра Доброго з першим письмовим згадуванням про Чернівці зберігається в Державному історичному музеї Росії, куди вона потрапила зі Львова. Чернівецький обласний державний архів має лише копію цього історичного документа.)

1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівці була в руках «шолтиса» і 12 радних. У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709—1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турецької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.


    Ратуша

    Так сталося, що початок революції 1848 р. зберігся з азвершенням будівництва міської ратуші (інж. Адольф Марін і арх. Андреас Микулич). Під час урочистого закладеня наріжного каменя ще в 1843 р. до спеціальної ніші вкрали золоті дукати та пам`ятну грамоту. На вежу ратуші ведуть 126 кам`яних сходинок. Її балкон упродовж тривалого періоду слугував спостережним майданчиком за ймовірними пожежами.

    Є годинник із курантами, проте хзараз він німує. В австрійську добу шпиль вежі увінчувало зображення австрійського двоголового орла з позолоченої міді з коронами. Блиск цієї «міської пташки» можна було спостерігати, перебуваєчи далеко за містом. У період Першої світової місто зайняли російські війська і наказали зняти «пташку». Проте передбачливі мешканці не поспішали міняти одного двоголового птаха на іншого.


    Художній музей

    В 1900-1901 рр. праворуч від входу до ратуші постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси (арх. Айзенберґ). Її вважають однією з найвишуканіших сецесійний пам`яток Центрально-Східної Європи. Верхню частину фасаду прикрашає майолікове панно із зобрараженням алегоричних постатей, які символізують економічне процвітання краю й Дунайської монархії. Дехто вважає ці фігури персоніфікацією провінцій імперії. На користь такого «прочитання» свідчить герб Гуковини, вміщений на грубях однієї з постатей композиції. Будівля вражає красою інтер`єрів, в оформлені яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, вітраж, художній метал. Серед вітражів є рідкісне зображення історичного герба Герцогства Буковини: на червоно-синьому щиті голова тура, обабіч якої розміщені зірки. Нині тут розміщено Художній музей (Центральна пл., 10) із колекцією буковинського малярства від турецьких часів аж до наших днів, іконопису XVI-XX ст. та декоративно-ужиткового мистецтва ХІХ-ХХ ст.

    Румунський Народний Дім

    Фасад кам`яниці Румунського Народного Дому (Центральна пл., 9) прикрашають жіночі постаті каріатид, що тримають карниз. Нині тут працює кілька громадських організацій, зокрема Товариство румунської культури «Міхай Емінеску», відбувається фольклорні свята, вшанування видатних діячів румунської культури Буковини. Про історичні традиції культурного життя румунської громади в Чернівцях нагадує меморіальна дошка на фасаді, яка сповіщає, що в цьому будинку свого часу виступав відомий румунський композитор Чіпіран Порумбеску (1853 -1883).

    Кам`яниця № 5

    Кам`яниця № 5, увінчана граційним куполом, стала відома завдяки одному зі своїх мешканців. На рубежі ХІХ-ХХ ст. тут мешкав, певно, найзаслущеніший із-поміж чернівецьких бургомістрів австрійської доби - барон Антон Кохановський, який обіймав цю посаду з 1866 до 1905 рр. Про іменитого мешканця віднедавна сповіщає меморіальна дошка, встановлена на фасаді


    Кам`яниця

    На розі площі й вул. Університетської стоїть триповерхова кам`яниця, добре відома в австрійську добу як готель «Під Чорним Орлом» (Центральна пл., 7). В 1855-1865 рр. його зала слугувала сценою для чисельних театральних вистав, які давали заїжджі трупи. А один з найвідоміших гостей готелю - лейтенант цісарсько-королівської армії Юрій Федькович - тут вперше познайомився з творами Тараса Шевченка. Про це сповіщає відповідна меморіальна дошка.


    Кам`яниця № 2

    Найпомітнішим серед будинків вулиці Ольги кобилянської є розкішна кам`яниця № 2 з граційною вежею, яка постала 1898 р. й мала назву «Під Трьома Коронами», від якого власне і розпочиналася розбудова вулиці. За новітніх часів тут розміщалася елітна кав`ярня «Габсбург». Інтер`єрами кав`ярня нічим не поступалася віденським чи паризьким і гідно відповідала монаршій назві. зараз тут управління Національного банку України.

    Польський Народний Дім

    Примщення Польського Народного Дому (вул. О, Кобилянської,36) веде відлік від 1 лютого 1902 р. В 1904 р. цю кам`яницю реконструював архітектор Францішек Шковрон, а оздобленням великої зали займався інженер Конрад Гурецький. Радянська влада заборонила діяльність  національно-культурних організацій,  а в будівлі відкрили кінотеатр та обласну бібліотеку, згодом - музичну школу. З минулого розкішного декору збереглася лише меморіальна дошка х горельєфним зображенням Адама Міцкевича (ск. Ю. Маяковський, 1898 р.).

    Німецький Народний Дім

    Німецький Народний Дім (вул. О. Кобилянської,53) збудований на кошти німців Буковини 1910 р. Він має оригінальний фасад, у якому елементи готики переосмислені в дусі сецесії. У наш час тут діє Товариство австрійсько-німецької культури «Відродження» - «Wiedergeburt», яке отримало приміщення у правому крилі партеру.


    Вірменська церва

    У середині ХІХ ст. у середовищі чернівецьких вірмен визріла потреба мати свій храм. Спорудження церкви розпочалося 1869 р., а в жовтні 1875 р. її було урочисто освячно під титулом Свв. Апостолів Петра і Павла. В архітектурному обличчі вірменської церкви архітектор Йозеф Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського і готичного стилів. Завдякі чудовій акустиці храм від самого початку використовували як залу для вечорів церковного співу і музики, тут звучав орган. Місія церкви була заверешна у 1994-му. Після масової еміграції та арештів церква втратила майже всіх прихожан. Останній настоятель о. Лукасевич приблизно 1946 р. виїхав до Сучави. Зараз тут органий зал.

    Український Народний Дім

    На розі вулиць Ломоносова й Української стоїть Український Народний Дім. Упродовж багатьох років цей будинок слугував осередком національного життя українців Буковини. А в листопадові дні 1918 р. став координаційним центром встановлення української державності у краї. Дата «1884», вміщена вгорі будівлі на фасаді з боку вул. Української, стосується заснування Товариства «Народний Дім».


    Собор Успіння Пресвятої Богородиці

    Собор Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Руська, 28) споруджено у 1820-1821 рр. Він став першим у середмічті мурованим храмом, що належав Українській греко-католицькій церкві. 1820 р. заможний городянин Тадей Туркул передав для будівництва церкви ділянку землі і кошти. 10 червня 1821 р. греко-католики урочисто увійшли до щойно збудованої церкви, освяченої під титулом Святого Тадея - небесного патрона фундатора храму. Простоявши понад сто років, у 1930-36 рр. храм зазнав суттєвої перебудови. З-поміж запропонованих проектів перебудови обрали виконаний у стилі українського бароко, автором якого був д-р Володимир Залозецький. Архітектурний нагляд здійснював Йосип Легнер. Серед інших іконостас розписував майстер із Кракова Адольф Оріховський. У радянський час інтер`єр храму знищили, перетворивши його на склад. Вцілів лише іконостас - його передали православній Миколаівсбкій церкві.

    Церква Св. Миколая (1939)

    Трохи нижче від Успенського собору, по лівому боці вул. Руської, 35, стоїть мурована првославна церква Св. Миколая, спорудження якої було завершено 1939 р. Її оригінальні «кручені» підніжки бань вказують на зв`язок із румунською культовою архітектурою. Зразком для неї слугував храм середини XIV ст. в м. Куптя-де-Арджеш, зображення якого вміщено на сучасній банкноті Румунії. У північний частині чернівецького храму є рака з часткою чудотворних мощів Святого великомученика Івана Нового Сучавського, культ якого надзвичайно популярний на Буковині.

    Костел Воздвиження Хреста

    У 1786 р. розпочалося спорудження римсько-католицького костьолу Воздвиженя Хреста. На державні кошти було придбано ділянку біля гауптвахти. Попри фінансову підтримку з боку монарха, будівництво затягнулося майже на три десятиліття. Впродовж цього часу вежа двічі обвалювалася, а сам костьол 1790 р. потерпів від пожежі. У 1909 р -1910 рр. вежу перебудували, внаслідок чого вона набула сучасного вигляду. Нарешті 29 липня 1814 р. костел було освячено. 1818 р. на його вежі було встановлено годинник. До того час сернівчанам сповіщав південий біля гаупвахти дзвін, на якому солдат з допомогою молотка відбивав години. На боковій, південній стіні храму було встановлено ще й сонячний годинник, який ось уже два століття поспіль показує лише місцевий час.

    Церква Св. Параскеви

    «Митна» церква Св. Параскеви (на розі вул. М. Заньковецької та Головної) стала першим православним мурованим храмом у Чернівцях. Стара дерев`яна церква була споруджена коштом боярина Леки й освячена 1724 р. на честь Св. Параскеви. «Митною»  її назвали, оскільки у молдавсько-турецькі часи поблизу була митниця. Дерев`яна церква простояла до початку 1844 р., поки з ініціативи і значною мірою коштом її настоятеля о. Андрія Василовича не почалося чпорудження мурованого храму (арх. А. Павловський). У 1862 р. церква була освячена єпископом Євгеном Гакманом на честь великомучениці Параскеви Сербської. У церкві Параскеви місцеві українці в 1864 р. урочисто вшанували третю роковину смерті Кобзаря. Зараз це діючий храм Української православної цекркви.

    Собор Сходження Святого Духа

    Кафедральний собор Сходження Святого Духа зведений в 1844-1864 рр. У 1862 р. на нього було встановлено дзвони вагою понад 51 центнер. Собор стоїть на вулиці митрополита Євгена Гакмана - визначного церковного і громадського діяча Буковини ХІХ ст., який близько 38 років очолював православну церкву в краї. Виходець з селянської родини став першим українцем, який посів єпископську кафедру в Чернівцях. Тлінні останки владики, який помер на 79-му році життя у Відні, перевезли до Чернівців і помістили на вічний спочинок у вівтарній частині собору. А у 2006 р. біля кафедрального собору було урочисто відкрито величний пам`ятник його засновникові.

    Храм Серця Ісуса

    На невеликій вулиці О. Поповича знаходиться єзуїтьський храм Серця Ісуса - чудовий зназок неоготики у культовому будівництві Чернівців. Його спорудили разом з монастирським комплексом і кляштором клопотанням місіонерів ордені єзуїтів на чолі з о. Ф. Еберхардом протягом 1891-1894 рр. Проект розробив професор Йозеф Ляйцнер, директор Чернівецької школи ремесел. 1894 р. архієпископ Северин Моравсикий освятив храм під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса. Завдяки своєму незвичному для православного краю вигляду храм одразу ж став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини. У радянський час ченці виїхали з Чернівців. Приміщення костьолу влада спершу передала Православній церкві, але потім розмістила державний архів Чернівецької області. Останнім часом при костелі відновлено богослужіння, яке відбувається щонеділі.

    Успенська церква

    Успенську (Успення Богородиці) церкву, що стоїть на вул. Новоуспенській, було зведено за розпорядженням молдавського воєводи-господаря Миколая Олександра Маркордата 1735 р. Церква отримала ряд привілеїв, тож її називали «Господарською», чи «Княжою». Настоятелі храму звільнялись від податків. Окрім цього, вони отримували за кожну продану голову худоби певну суму з продавця і покупця. За австрійських часів Успенська церква втратила привілейоване становище.

    Церква Св. Миколая (1748)

    З-поміж усіх сторовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби на своєму початковому місці залишилася лише дерев`яна Церква Св. Миколая, яка постала 1748 р. на міській околиці Селище, при «дорозі на Горечу» (вулю Петра Сагайдачного). Міські легенди називають її «козацькою». Буцімто тут у різні часи молилися великі гетьмани Петро Сагайдачний та Іван Мазепа. Але це лишень домисли... Ктитором церкви Св. Миколая був боярин Строєску, на той час - чернівецький староста. Поблизу храму знайдено кам`яну надгробну плиту з епітафією молдавською мовою. Наприкінці XVIII ст. церкву перебудували, поставили на кам`яний фундамент. А після спорудження й освячення 1864 р. кафедрального собору Сходження Святого Духа Миколаївська церква стала його філіалом. На початку ХХ ст. дерев`яні стіни церкви були зовні потиньковані й розкреслені фарбою на клітинки, тож здаля храм справляв враження мурованого.