смт. Любеч

назад

(Рос. Любеч)

Населення: 3500 осіб

Слов'янські поселення на місці Любеча існували вже в перші століття нашої ери. Любеч уперше згадано в «Повісті временних літ» під 882 роком, коли київський князь Олег захопив його й настановив там свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі. А 949 року називає це велике торгове місто візантійський імператор Константин Багрянородний у трактаті «Про управління державою».

Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, подібним до київського, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях «з варяг у греки». Любеч ніби замикав Верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави. Так, перемігши в Любецькій битві у грудні 1016 Святополка Окаяного, Ярослав Мудрий в 1017 опанував Київ; битва 1024 року під Лиственом, недалеко від Любеча, започаткувала формування незалежного від Києва Чернігівського князівства. У ХІ—ХІІ століітях Любеч став одним з найзначніших міст Чернігово-Сіверської землі.

Наступні два століття він був центром удільного князівства. 1097 року відбувся відомий Любецький з`їзд 1097 князів Київської Русі, який остаточно закріпив феодальний принцип «каждо да держить отчину свою». У XIV столітті Любеч увійшов до складу Великого князівства Литовського, з 1471 р. — став центром волості Київського воєвода. У 1500-1508 рр. входив до складу Московської держави. З входженням Київського воєводства до складу Речі Посполитої(1569 р.) місто стало центром окремого староства. У 1648 р. як сотенний центр увійшло до Гетьманщини (з 1649 по 1652 був зайнятий литовськими військами). У середині XVII століття місто було вочевидь знищено. Гетьман Б. Хмельницький зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників. За гетьманування І. Мазепи містом заволодів сам гетьман. Після розправи над мазепинцями Любеч відійшов до Полуботків, а пізніше — до Милорадовичів.


    Антоніївський монастир

    Антоніївський монастир, XI ст. Започаткований печерою, яку викопав у XI ст. мешканець Любеча Антоній Печерський. Відновлений 1694. В монастирі працював чернець Інокентій (І. Ширський, 1650-1714). Закритий 1786. До наших днів збереглася лише Антонієва печера.

    Преображенська церква

    1811-17. Збудована в стилі ампір на кошти Г. Милорадовича, як родинна усипальниця.  Купол спирається не на стіни, а на 16 колон розміщених всередині храму. Наприкінці 19ст, зовнішній храм було змінено, західний портик було розібрано, прибудовано приміщення притвору із дзвіницею. Храм закрили в 30-ті роки минулого століття, перетворили на кінотеатр, розібрали два яруси дзвіниці. Храм відкрився та проводились богослужіння з 1942р, та в 1962р його було закрито знову.