м. Чернігів

назад

Упродовж кількох століть це місто-фортеця на березі Десни затято сперечалося із Києвом за чільне місце в Руській державі. Чернігів середньовіччя був столицею великого князівства, сильного й багатого. Це була така собі лісова імперія, що розкинулася серед неприступних для ворогів хащ та на берегах мальовничих річок. А її стольний град славився величчю храмів та твердинь, повсюдно знаною мудрістю своїх учених мужів та майстерністю митців.

Люди з’явилися в цих краях іще шість тисяч років тому. Скоріше за все, були то трипільці – творці великої протоцивілізації, аж до сьогодні мало вивченої. Вона зникла так само загадково, як і з’явилася. А вже у перші віки нашої ери мешкали тут давньослов’янські племена.

Найдавніший літописний спогад про Чернігів датовано 907 роком. І з’явився він не де-небудь, а в Несторовій «Повісті временних літ». Уже тоді, на світанку молодої та стрімко міцніючої Руської держави, згадано Чернігів у літописі не просто поміж іншим. Початок Х століття – це якраз часи оспіваного в легендах та билинах переможного походу князя київського Олега – того самого, Віщого – на Візантію, на Царград. Правду кажучи той похід взагалі-то був року 911, на кілька років пізніше - Нестор у своєму літописі трохи помилився. Однак ідеться не про це. Серед руських міст, чиї війська, об’єднані під орудою Олега Віщого, підійшли під стіни Константинополя і змусили гордого імператора Візантії платити руським варварам данину- «даяти уклади на руськие гради» - Чернігів стоїть одразу після Києва, як другий за важливістю поміж усіх міст Русі. Це дуже показово. Через багато століть цю цікаву особливість помітив і Михайло Грушевський: у руських хроніках Х-ХІІІ століть Чернігів згадується приблизно рівну з Києвом кількість разів – це відповідало його становищу міста не менш значущого на Русі, аніж Київ.


Спасо-Преображенський собор

Найвідомішим пам`ятником Чернігівського Валу-Дитинця є Спасо-Преображенський собор (Спас Чернігівський), кафедральний храм Сіверської землі. Цей п’ятибанний собор довгий час був найвищою спорудою другої столиці й водночас найшановнішою церквою князівства, почесною усипальницею багатьох чернігівських володарів, світських й духовних, зокрема і одного з героїв відомого епосу про Ігорів похід – князя Всеволода Святославича. Собор і нині, майже через тисячу літ після побудови, лишається кафедральним храмом чернігівської єпархії.    

Храм Спаса було закладено на початку ХІІ сторіччя. Точна дата невідома – дослідники вважають, що то був рік божий 1031. Тим часом літописи вперше згадують про іще недобудовану церкву, стіни якої звели лиш на висоту коня з вершником у ріст, коли в ній поховали натхненника її спорудження, великого князя Мстислава Володимировича. А був то рік 1036. Перший камінь у підмурок славетної Софії Київської закладуть лиш року наступного.

За композицією Спас Чернігівський являв вдале ( і дуже рідкісне) сполучення вже класичної для тодішньої Русі   візантійської конструкції із сильним західноєвропейським, романським «акцентом». Внутрішнє оздоблення Спасу Чернігівського вражало сучасників мозаїками та особливо – чудовими фресками. Прикрашали собор і різьблені плити з овруцького рожевого сланцю.

Навали й пожежі давнини не помилували краси Спаса Чернігівського, особливо його внутрішнє оздоблення. А почата із найшляхетніших побажань, але тогочасними архітекторами здійснена вкрай недолуго, реконструкція 1792-1798 років дуже понівечила велично гарний вигляд давньоруського дива.


Собор Святих Бориса й Гліба

Розпочав його будівництво 1123 року князь Давид Святославич. Менший від величного Спаса, собор тим часом споруджували із особливою розкішшю: за княжим задумом, він мусив стати новим фамільним некрополем,   усипальницею володарів Чернігова. Для цього під склепіннями церкви ще під час будівництва влаштували шість ніш для майбутніх княжих саркофагів. Внутрішній простір вкривали багатий фресковий розпис і кам’яна різьба. Підлога собору була керамічною, з барвистою мозаїкою в центральній частині. На жаль, нині ми можемо судити про оздоблення Борисоглібського собору лише з фрагментів – а чесно кажучи, уламків – його колишньої розкоші, що збереглися донині. Особливою красою, судячи з тих же фрагментів, відзначалася різьба по білому каменю, виконана в знаменитому давньоруському «звіриному стилі».


Кам’яниця

Привертає увагу серед будівель Валу кам’яниця, споруджена в останні роки XVII століття для чернігівського полковника Якова Лизогуба. Не винятковою якоюсь красою, як храми Чернігова – будинок як будинок… Просто для фахівців це унікальний зразок цивільної архітектури   часів козацького, або мазепинського бароко (навіть у Києві подібного немає).   Винятково оригінально вирішено архітектурну ідею резиденції пана полковника: за планом його солідні хороми – класична українська хата. Тільки велика, звичайно, ще й зведена добротного каменю. Цікаво це, але насамперед для знавців. Та й біографія в будинку Лизогубу прозаїчна – згодом тут була канцелярія, згодом архів… Але ж ми вже не раз переконувалися у бурхливій поетичній фантазії чернігівців, чи не так? Недаремно з цих країв походив Олександр Довженко, та й Михайло Коцюбинський, що тут помер, ніжно любив Чернігів. Певно, є в повітрі Чернігівщини якісь особливі флюїди.

Пан полковник Кочубей після своїх із чернігівськими козаками звитяг у Азовській війні прожив лише два роки, і його вдова продала кам’яницю із садибою самому гетьманові Мазепі. У ясновельможного таких резиденцій по Україні було чимало. Тим часом у Чернігові будівлю негайно охрестили «будинком Мазепи». А далі народилася легенда: мовляв, саме тут ховав могутній гетьман від людських очей безтямно закохану в нього юну Мотрю Кочубей. І, мовляв, блукає тут ночами привид нещасної Мотрі…


Чернігівський Колегіум

Чернігівський Колегіум - одна з найоригінальніших споруд Дитинця. Засновано його було 1700 року. За часів польського   панування у XVI сторіччі домініканський орден забрав собі споруди давнього поруйнованого Борисоглібського монастиря, і тепер їх повернули православним. Вигадливі архітектори XVIII сторіччя поєднали в один комплекс три споруди різного часу, ще й нівроку гарно в них вийшло. А славний був колегіум тим, що був одним із найкращих, «елітних» навчальних закладів тих часів на кшталт Києво-Могилянської академії. Нині заповідник «Чернігів Стародавній» розмістив тут свої експозиції.


Катеринська церква

Катеринську церкву спорудили 1715 року на знак ушанування козацьких перемог над турками. Вона – довершений взірець українського бароко, струнка й вишукана.


Церква Параскеви-П’ятниці

Дуже велике захоплення викликає невеликий, вражаюче гарний стародавній храм у серці сучасного міста, сквері Богдана Хмельницького – церква Параскеви-П’ятниці.

Інша назва - П’ятниця на Торгу. Адже у давнину тут було велике торговище, що й дало прилеглій місцині ще одну назву - П’ятницьке поле. Храм було зведено на межі ХІІ-ХІІІ століть, очевидно, геніальним Петром Мілонегом, руським зодчим. Церкву названо на честь святої Параскеви, покровительки торгівлі. За монгольської навали,   кажуть, вона стала останнім прилистком городян, де вони й загинули. Згодом церкву відновили, і, звичайно, перебудували. І ще не один раз перебудовували, до невпізнанності зміцнивши її первинний образ. За часів Другої світової війни храм Параскеви-П’ятниці дуже постраждав. Реставрація храму за проектом архітекторів П. Барановського та М. Холостенка завершилася аж 1962 року. Але відбулося істинне чудо: Параскева-П’ятниця постала такою, якою її звів вісімсот літ тому геніальний Петро Мілонег. Струнка однобанна церква, що стрімко піднеслась просто до небес…


Іллінська церква

Іллінську церкву було збудовано в ХІІ ст. (хоча літописні джерела не згадують часу зведення храму) біля південного входу до Антонієвих печер, разом з якими вона поклала початок Іллінському монастирю.

Спершу вона виконувала функції хрещальні і належала до рідкісного типу для придніпровської архітектури - була тридільною (започаткувала розвиток тридільного типу храму в українській мурованій архітектурі ХІІІ-XVIIІ ст.), однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних у плані бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор.

Під час Татарської навали у ХІІІ ст. Іллінська церква зазнала значних пошкоджень, лише у XVI ст. її було відновлено і добудовано - церковні стіни були увінчані карнизом, над апсидою і бабинцем спорудили невеликі бані і церква перетворилася на трибанну, а з південного боку храму до апсиди прибудували ризницю.

Сучасний вигляд Іллінської церкви - результат перебудов XVII-XVIIІ ст.ст.. Зокрема, 1649 року коштом чернігівського полковника С.Подобайла розібрано притвор і замість нього зведено великий гранчастий об?єм, розширено бабинець, після чого церква одержала трибанне багатоярусне завершення над центральною банею, розібрано баню над старим бабинцем і зведено нову над прибудовою. В результаті цих перебудов пам`ятка набула рис стилю українського барокко.

У 1908-1910 рр. на північний захід від Іллінської церкви спорудили триярусну дзвіницю типу восьмерик на четверику. Нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик - дерев?яний. Вінчає дзвіницю двоярусна баня бароккових абрисів.

З 1967 р. Іллінська церква входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» і є його музеєм.

У 1969-1982 рр. здійснено реставрацію церкви за проектом архітектора М.М. Говденка.

На сьогоднішній день Іллінська церква є єдиним уцілілим в Україні однонефним храмом доби Київської Русі.