с. Лебедин

назад

(Рос. Лебедин)

Населення: 4702 особи

Розташований Лебедин на горбистій  місцевості серед лісів, біля витоки річки Тур`ї, на вододілі басейну Бугу та Дніпра. Відстань до районного центру Шполи - 12 км.

Про походження назви існує декілька легенд. За однією з версій, назва могла походити від назви величезного лісовогу масиву від Тікичу до Тясмина, серед якого воно колись знаходилися. Вперше Ліс Лебедин показаний на карті Боплана XVII ст. За місцевою елгендою назва села походить від імені козака Лебідя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення. Інша легенда твердить про те, що в давні часи, коли річки та струмки були повноводними, в цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, зокрема й лебедів, які й сьогодні не обминають ставки села. Тому не виключено й те, що цей прекрасний білий птах дав нацву селу.

Лебедин по праву вважається найстарішим селом на Шполянщині. Село має давню і багату історію, інколи ставало свідком визначних подій, привертало увагу істориків та письменників. За час свого існування Лебедин потерпав від спустошливих набігів кочівників, чисельних воєн, розорення і занепаду, його мешканці змушені були захищати свої родини. Як поселення (воно вперше згадується в документах ІІ половини XV ст.) Лебедин приваблював до себе увагу своїм зручним розташуванням серед лісу та господарськими вміннями жителів, бо задвна ті славилися садівництвом, посічкарством, роболовлею та полюванням.


Георгіївський монастир

У XVI столітті на території сучасного Лебедина було засновано чоловічий монастир - Георгіївський. Навколо монастиря почало рости село Лебедин, яке вважалося монастирською власністю. У XVII столітті монастир був у занепаді, навіть закривався на деякий час. Але у другій половині XVII століття (офіційно монастир функціонував з 1682 року) почався розквіт обителі. За активну підтримку козацьких заворушень монастир не раз отримував від українських гетьманів привілеї.

Це був один із головних козацьких монастирів. Поряд із Трахтемирівським, Межигірським та Мотронинським Лебединський чоловічий монастир знаходився під патронатом козацької старшини.

Особливої слави монастир зажив під час "Коліївщини" (1768 рік), коли підтримував гайдамаків. Зважаючи на релігійні утиски та усілякі намагання польської влади перевести монастир в унію, лебединські монахи відкрито підтримали повстанців. Після придушення повстання обитель давала прихисток гайдамакам, що переховувались від польських та російських військ.

Наприкінці XVIII століття в монастирі сталася велика пожежа, під час якої згоріло майже все майно монастиря, церкви та більша частина келій. Після цього почався занепад монастиря.