(Рос. Суботов)

Населення: 875 мешканців

Село розташоване на правому березі ріки Тясмин (притока Дніпра) та його допливі, річечці Субі (Суботка) за 7 км від районного центру міста Чигирина, за 21 км від річкового порту Адамівка та за 38 км від залізничної станції Фундукліївка.

Назва «Суботів» за однією з версій, походить від невгасимого вогнища з дубових дров, що палало перед святом Перуна («суботка»). За іншою — від «суводь», тобто місця, де стікаються води (в конкретному випадку — річки Суба та Тясмин).

Перша письмова згадка про Суботів належить до початку XVII ст., коли він, як хутір, був власністю дрібного шляхтича, козацького сотника Михайла Хмельницького, а після його загибелі (1620) його сина Богдана Хмельницького, який по 1648 збудував у Суботові палац-фортецю, що стала однією з його резиденцій (1664 — зруйнована поляками).

Від свого заснування (1616 р) Суботів належав до Корсунського, а з 40-х років XVII ст. — до Чигиринського староства. Його мешканці займались рільництвом і тваринництвом. Крім того, тут розвивалося ковальство, чинбарство, ткацтво та інші ремесла. Набували поширення промисли, насамперед млинарство і рибальство.

За Богдана Хмельницького Суботів став досить значним осередком культури. Гетьман мав велику бібліотеку. Великий інтерес становили тут будівлі і архітектура. Як і в Чигирині, в Суботові був будинок гетьмана, а поряд з ним будинки козацької старшини.

Іллінська церква

Іллінська церква

Церква збудована в стилі раннього українського бароко, має оборонні риси (товщина стін — до 2 м, бійниці). Складена з каміння і цегли, однонавова, з гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим дахом із заломом. Фасади пам`ятки вирішені лаконично: їх кути закріплені пілястрами, в стінах — невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує розкрепований карниз, фриз і підфризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнку з волютами, розчленований карнизами і прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястрою, в першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому — ключевидні бійниці в амбразурах. Об`єм нави перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками. Хори підтримуються аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований в товщі західної стіни.

Коли у 1657 році Хмельницький помер, його поховали у Іллінській церкві праворуч від вівтаря. Археологічні дослідження 1970-их показали, що ані труни, ані тіла Хмельницького на місці поховання вже немає, а ґрунт був неодноразово перекопаний. У 1869 році поруч із церквою збудована дзвіниця і галерея, яка з`єднувала її з церквою. З приходом радянської влади, в церкві влаштували клуб, пізніше використовували як склад. Після Радянсько-німецької війни в церкві відкрили музей Богдана Хмельницького. У 1954 році за проетом архітектора І. Шмульсона в церкві встановлено символічний гранітний надгробок Б. Хмельницькому. У 1978 році архітектором С. Кілессо була завершена реставрація, під час якої була розібрана галерея між церквою і дзвіницею, церква відновлена у первісних формах. З 1990 року церква повернута релігійній громаді. У 1990-их іконостас було відновлено на основі фотографії 1888 року (проект С. Кілессо, різьблення під керівництвом І. Фізера). У 1995 році полив`яну черепицю на даху замінено на червону листову мідь.