(Рос. Умань)

Населення: 87 530 осіб

Розташоване на Придніпровській височині над рікою Уманкою (басейн Південного Бугу). Поруч з містом проходить автошлях М 05 (Київ — Одеса), що в Україні співпадає з міжнародним автошляхом E95 (Санкт-Петербург — Одеса) .

Назва міста, очевидно, походить від назви річки Уманки (Ума) і вперше згадується в літописі у 1497 р. Важко повірити, але коли 1609 р. польський Сейм своїм актом віддав ці терени під владу брацлавського старости  В. Калиновського, її називали "пустинь, названа Уманню". В XVII ст. поселення, завдяки запрошеним сбди грецьким та єврейським купцям, перетворилось на важливий торгівельний центр та одночасно форпост у боротьбі з татарськими нападами. Охороною околиць займався Уманський козацький полк. Попри чисельні татарські та козацькі напади, Умані довгий час вдавалось вистояти, лише в 1674 р. місто таки зруйнувала  турецько-козацька армія. Під час нападу загинуло багато мирних жителів. Після тих подій в Умані настав занепад. Від тривав аж до 1726 року, поки місто не перейшло у приватне володіння Франциска Потоцького. На тлі відносного спокою та стабільності сталась одна з найтирагічніших подій в історії Умані. Під час антифеодального повстання "Коліївщина" (1768 р.) загони під командуаням М. Залізняка та сотника І. Гонти після тридцятигодинного штурму зайняли місто, знищили залогу та чисельну  польську шляхту і єврейських орендарів,  що ховались за мурами. Цей трагічний момент  добре змальований у творі Т. Шевченка "Гайдамаки". У 1793 р. після другого поділу  Польщі  Умань приєднали до  Російської імперії і перетворили на провінцію. Важким випробуванням для міста стала Друга світова війна. Тисячі військовополоненних та мирних жителів були замучені нацистами в концтаборі "Уманська яма". Попри те, що путівники, видані в радянський час, переконували туриста привабами уманської архітектури, через руйнування, що їх зазнало в ХХ ст.

«Софіївка»

Ідея парку виникла у Софії після відвідин своєї приятельки графині Гелени Радзивіл. Та показала їй свій парк «Аркадія». Софію настільки зачарувала його краса, що вона звернулась до чоловіка, С. Потоцького, з проханням збудувати подібну романтичну місцину. Той не зміг відмовити. Полюючи разом зі своїм приятелем, яртилерійським офіцером Л. Метцелем, в околицях урочища Кам`янка, граф гідно оцінив його мальовничість і почав роботу. Щодня з 1796 по 1802 рр., на будові парку працювали сотні людей, створюючи фантастичні пейзажі, прикрашені великою кількістю грецьких статуй, альтанок та водограїв, що мали нагадувати Софії далеку батьківщину. Загальна цума витрат сягнула 2 000 000 крб. Було охоплено площу 140 га. Парк вважався найгарнішим в Європі. На жаль, 1805 р. С. Потоцький передчасно помер. Його старший син, недолюблюючи мачуху, все ж передав парк та частину маєтків в  управління Софії. Розбудова припинилась лише після смерті красуні у 1822 р. 1831 р. російцький цар конфіскував парк і змінив його назву на «Царицин сад». 1847 р. парк відвідав Микола І. З того часу і аж до початку Першої світової  війни за парком доглядали і вносили корективи в його первісний варіант. З 1919 по 1955 рр. він навіть отримав екзотичну назву «Сад ім. ІІІ Інтернаціоналу» і був оголошений заповідником. З 1995 р. - це філія, а з 1991 р. - самостійна наукова установа НАН України. Справжня катастрофа спіткала парк весною 1980 р., коли раптова повінь завдала йому значної шкоди.

Більшість об`єктів «Софіївки» органічно пов`язані зі скульптурами персонажів із грецьої міфології. Численні фонтани та водоспади регулюються, відповідний тиск для них забезпечує загата над Верхнім ставом. З неї вода самопливом по трубам, виготовленим тульськими майстрами, де б`є фонтан «Змія» висотою 18 метрів. Між Верхнім озером, на якому є острів Анти-Цирцеї, та озером «Ахеронт» руками кріпаків було прокладено підземний тунель довжиною 224 м, що символізує собою міфічну річку Стікс.

«Софіївка» багата на різноманітні цікаві об`єкти, які обов`язково слід відвідати. До таких належить водоспад  поблизу «Долини велетнів». За легендою, проходячи під ним, слід порахувати кількість крапел, що потрапляють на одяг. Такоюж буде кількість сповнених бажань. Подібне призначення має і загадковий «Грот Каліпсо». Перед його входом - «камінь-черепаха», біля якого Софія приймала російського царя. «Колона смутку» нагадує про трагедію в житті С. Потоцького та Софії, коли від епідемії померли одразу троє їхніх дітей. Залишивши гамірні головні алеї, можна усамітнитись і спробувати відчути атмосферу «Софіївки» в Антглійському парку, поблицу «Китайської альтанки» чи на стежках Партерного амфітеатру.