(Рос. Золотоноша)

Населення: 27 236 осіб

Місто розташоване на річці Золотоношці, притоці Дніпра, за 30 км від обласного центру — міста Черкас на пеpеxpесті автомагістралей Київ-Кременчук та Черкаси-Шрамківка та на залізничній лінії Бахмач-Одеса.

Назва «Золотоноша» викликала цілий цикл «золотих» легенд.

Згідно з однією з них, у другій чверті XVII століття Золотоноша була замком Яреми Вишневецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду — так званої «Вишневеччини». Зосередження в місті податків — золотих грошей — нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто «золотою ношею». Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII століття, а назва міста з коренем «золот» з'явилася за 60 років до того.

За другою легендою, черкаські козаки придбане «вогнем і мечем» золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.

Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношею, а згодом і місто одержало цю ж назву.

На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, як золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.

Свято-Покровський монастир

За переказами, відлюдне життя в Красногір`ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутьнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.

Із часом благочестива братія збудувала перший храм із верболозу на честь великомученика Георгія Переможця. Але простояла ця церква недовго. Новий храм вистроїли козаки, який також назвали на честь святого Георгія. У 1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев`яний теплий храм. Нинішній кам`яний Покровський храм був побудований у 1859 році, при ігуменії Анатолії І. Кам`яний Спасо-Преображенський собор був побудований у 1767 — 1771 роках за проектом українського архітектора Івана Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського

За переказами, першим ігуменом монастиря був отець Іосиф (Григорович). Монастирський синодик зберіг імена і інших ігуменів: Іоіль, Гавріїл, Рафаїл, Герман, Дамаскін, Досіфей. Останнім настоятелем був архімандрит Іоіль. Красногірський монастир залишався чоловічим до кінця XVIII століття.

У 1786 році, після виходу ряду царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення числа монахів, Красногірський монастир був виведений зі штату монастирів. Але вже у 1790 році Указом Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівичий монастир. З тих пір обитель існує, як жіноча.