Кам`янець-Подільський

назад

(Камянец-Подольский)

Населення: 99 610 осіб

Місто розташоване за 102 км від Хмельницького.

Про Кам`янець-Подільський існує легенда з часів турецької експансії. «Хто збудував це укріплене місто?» - спитав здивований воєначальник. «Сам Бог», - відповіли йому. «То нехай же Бог і здобуває його!» - сказав турецький султан Осман ІІ 1621 р. і відступив від Кам`янця.

Обставини заснувіння Кам`янця залишаються предметом дискусії. Археологчні розкопки відправляють нас в епоху льодовиків та мамонтів. Сучасніші версії переконують, що центральна частина міста збудована за ознаками римської метричної системи. Інколи Кам`янець ідентифікують з дакійським поселенням Клепідаві, яке позначив на карті історик Птоломей. Вперше місто згадується у вірменському джерелі від 1062 р. У  ХІІ-ХІІІ ст. Кам`янець був частиною Галицького-Волинського князівства, з 1362 р. стає власністю князів Корятовичів. З 1432 р. місту надано магдебурзьке право і водночас воно стало частиною польської держави. Посередницька торгівля  між Сходом та Заходом привабила сюди вірменських купців. Іх громади, оселившись у місті, створили власні дільниці. Зміни настали, коли Поділля захопили турки. Гарнізон під керівництвом Халіл-паші утримував фортецю та місто з 1672 до 1699 рр. Після їх відходу Кам`янець світив пустками та занепадом. Наприкінці ХVIII ст. місто дісталось Росії. Цікавим періодом  для Кам`янця став 1920 р., коли кілька місяців він перетворився на столицю українського уряду, очолюваного Симоном Петлюрою. Сьогодні, маючи непоганий промисловий потенціал, місто бухливо розвивається як туристичний центр.


    Ратуша

    На щастя, в Кам`янці збереглася будівля ратуші (Польський Ринок, 1). Теперішнього вигляду споруда набула 1616 р., коли адміністративний двоповерховий будинок об`єднали з вежею, що знаходилась на відстані трьох метрів. 1754 р. барокових форм їй надав військовий комендант та одночасно талановитий архіетктор Ян де Вітте. Про результат реставрації свідчить пам`ятна таблиця над входом.

    Костел францисканців

    Неподалік від площі, навпроти входу до ратуші, стоїть колишній остел отців францисканців (1616, вул. Францісканська, 8). З храмом пов`язана легенда про чудотворну ікону Св. Антонія. Кажуть, що під час турецького нападу Халіл-паша в`їхав у цей костел на коні і вдарив ікону шаблею. Святиня витримала, однак шрам, що залишився, почав мироточити. В радянські часи костел перетворили на фабрику, і лише зараз його відновлюють вже як православну церкву.

    Костел Свв. Петра і Павла

    На північно-західному розі Польського Ринку, на місці теперішнього скверу, знаходилася Кафедральна площа. Її назва походить від розташованого тут костелу Свв. Петра і Павла. Щоб потрапити до храму, слід пройти під тріумфальною аркою, котру спорудили на честь відвідин святині та міста 1781 р. королем Станіславом Августом.

    Римо-католицька дієцезія в місті постала 1375 р. за рішеням короля Людовика Угорського. Будівництво кам`яного костелу розпочав єпископ Павло з Боянчич (1428-1453). Припускають, що спочатку вівтар костелу знаходився в тому місці, де тепер головний вхід. Справу розбудови продовжив єпископ Якуб (1510-1517), що добудував до вівтаря бічні нави. Інший єпископ, Л Слончевський прикрасив будівлю ще двома каплицями. Турки 1672 р. поретворили костел на мечеть. Внутрішню оздобу знищили, а із західного боку на основі старої каплиці збудували мінарет. Щодня, для того щоб славити Бога, сліпий муедзин долав майже півтори сотні сходинок. Турки ліквідували і розміщене під стінами костелу християнське кладовище. Після поверненя християн на його місці встановили фігуру Христа в Скорботі. По тому, як турки залишили місто, мінарет не зруйнували, бо його збереження було однією з умов підписання Карловицького мирного договору. Проте новий єпископ М. Дембовський, знайшов оригінальний спосіб демонстрації перемоги християн. Проводячи капітальний ремонт храму, він замовив у Гданську бронзову фігуру Богородиці висотою 4,5 м і встановив її 10 травня 1756 р. на вершині мінарету. Позолочена в 90-х рр.фігура стоїть, спираючись на земну кулю та пывмысяць. Навколо її голови ореол з 12 зірок. За час існування хруму фігуру також підстерігали небезпеки. 1820 р. в її підніжжя вдарила блискавка, що прошла аж до підошви будівлі, а 1823 р. сильна буря мало не перекинула саму скульптуру.


    Собор Св. Миколая

    Собор Св. Миколая (вул. Вірменська, 1) був започаткований у ХІV ст. 1666 р. ним опікувалася громада вірмен-католиків. Під час турецького панування храм зруйнували і його відбудова тривала в 1756-1767 рр. На жаль, в 30-х роках ХХ ст. войовничі атеїсти довершили його руйнування. Сьогодні лише залишки колон при вході вказують, що храм мав цілу галерею таких опор, прикрашених арками. З правого боку подвір`я церкви обнесене кам`яним муром. У ньому здавна облаштували вірменьскі торгові склади, залишки яких можна бачити і сьогодні. В минулому храм славився чудотворною іконою Богородиці (Х ст.). Тут зберігалася велика бібліотека. Більшу частину рукописів 1891 р. вивезли до наукової бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Попри значні знищення, храм і надалі дивує своїми таємницями. На поч. 80-х років ХХ ст. під його фундаментами виявили скарб золотих та срібних речей. Частина з них зберігається у фондах місцевого історичного музею.

    Миколаївська церква

    Миколаївська церква ХІІ-ХІІІ ст. (Миколаївський провулок, 1) - одна з найдавніших вірменських споруд міста. Більшісь дослідників вважають, що храм збудовано у пізньороманському стилі 1398 р. на кошти вірменини Сінана, сина Котлубея. На вірменському хресті-«хачкарі», вмурованому в контрфорс, з північного боку храму зазначено дату ремонту 1544 р. та ім`я Акоп. Під час турецької окупації храм постраждав і був реставрований 1701 р. коштом вірменина Богдана Лятиновича, а 1804 р. - на гроші вірменської громади. Під час проведених наприкінці ХІХ ст. реставраційних робіт з`явилися кам`яні стіни типу аркбутанів з проходом та дерев`яний притвор. З 1962 р. і до початку 90-х років храм було закрито. Зараз він належить православній церкві (МП).

    Фортеця

    Фортеця - ключ выд Кам`янця-Подільського. Розташована на скельному виступі, вона перекривє доступ до міста. Каньйон, що оточує старе місто, від 100 до 300 м завширшки та 30-40 м у висоту, недозволяє здійснити ворогам ні підкоп, ні саперні роботи. За допомогою гідротехнічних споруд - Руської та Польської брам, долину річки можна було швидко затопити, посиливши оборону. За усю свою історію фортеця двічі була здобута. Першим це зроби 1393 р. литовський князь Вітовт, скориставшись допомогою змовників з її залоги. Вдруге - 1672 р., коли кількість вояків турецької армії переважала захисників майже у 60 разів.

    Припускають, що перші оборонні мури з`явилися ще в ХІ ст. Найстарішою вващають західну частину забудова якої розпочалась ще в часи Галицько-Волинської держави. Однак вповні продумане планування і забудова почалась лише у XV ст. Під керівництвом італійського архітектора Каміліуса звели сім веж. У другій половині ХVI ст. військовий інженер Іов Претфус (Претвич) провів першу серйозну реконструкцію, зміцнивши мури та вежі. Всього фортечний комплекс нараховував 18 об`єктів. Мури старої фортеці сягають 336 м у довжину. Їх висота місцями складає 17, 5 м, а товщина - 4 м. В 1620-1621 рр. інженер Т. Шомберг у найуразливішому для фортеці місці збудував Новий замок бастіонного типу. Останній дуже постраждав від турецького нападу.

    Фатальним для твердині та міста стали події 1672 р. Війська султана Мехмета IV та гетьмана П. Дорошенка здобули фортецю. Переможці верхи переїхали верез міст у фортечні ворота та проїхали вулицями міста. За легендою, турки кидали під кінські копита ікони. Люди говорили, що такої наруги Бог Дорошенкові не пробачить. Подальша доля гетьмана свідчить, що пророцтва справдились. Про значення, якого турки надавали Кам`янцю, свідчать слова султана, що із здобуттям фортеці одне око Речі Посполитій  вибили, а після захопленя Львова шлях в Європу буде відкритий.

    З ХХ ст. розпочалися реставраційні роботи фортеці.