Хмельницький

назад

(Рос. Хмельницкий)

Населення: 290 000 осіб

Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже у першій половині XV ст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської.

Під час Визвольної війни українського народу у 1648-1654 роках під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялись в центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило із рук у руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, в наслідок чого було повністю спустошений.

15 березня 1941 місто Плоскирів стало центром Кам'янець-Подільської області;  16 січня 1954 — центр Хмельницької області, перейменоване на Хмельницький на честь Богдана Хмельницького.


    Собор Різдва Богородиці

    Собор Різдва Богородиці знаходиться на початку вулиці Соборної. Збереглися історичні відомості, щодо існування на місці храму у 1670-х роках невеличкої дерев`яної церкви. Проте під час пожежі 1822 року, коли згоріли майже всі будівлі старого Проскурова, вогонь знищив й церкву. У 1835-1837 роках на її місці спорудили кам`яний собор. Він мав значну кількість церковних реліквій, серед яких особливою гордістю була дерев`яна, у срібно-позолоченій ризі Ікона Божої Матері, яка дивом збереглася під час пожежі 1822 року. Образ вважав­ся чудодійним та мав велику пошану серед проскурівчан. На жаль, до наших часів у соборі не збереглося ні чудодійної ікони, ні інших реліквій. Вони “зникли” у 1930-х роках, коли церква потрапила під утиски з боку радянських органів влади та була закрита. Приміщення собору тривалий час використовували як склад, згодом як архів. Лише в 1989 році храм Різдва Богородиці після капітального ремонту зно­ву відчинив свої двері для віруючих. На сьогодні храм – найстаріша споруда теперішнього Хмельницького.

    Синагога

    Забудова прибузьких кварталів Проскурова, в яких мешкало єврейське населення міста, сформувалася у XVIII-ХІХ ст. Серед одноповерхової скупченої забудови цих кварталів виділялася будівля Великої хоральної синагоги, яка первісно була дерев`яною (споруджена у XVIII ст.), а наприкінці ХІХ ст. перебудована на цегляну. У 1938 р. синагогу закрили, а після війни перетворили в спортивний зал товариства "Спартак". Наприкінці 1950-х років квартал навколо синагоги повністю перебудували: спорудили триповерховий учбовий корпус кооперативного технікуму, дещо пізніше до нього прибудували ще один корпус цього навчального закладу, гуртожиток та житловий будинок. Таким чином синагога опинилася у подвір`ї технікуму і була знесена у 1991 р. Тепер на її місці побудований спортивний зал кооперативного технікуму.

    Костел Святої Анни

    У другій пол. XVIІ ст. на місці плоскирівського замку, що прийшов у занепад та був розібраний, побудували костел Святої Анни. Первісний храм був невеликим і дерев’яним, у 1801 р. розпочався збір пожертвувань на його перебудову. Найбільше коштів вніс землевласник Летичівського повіту Матвій Журавський. Спорудження кам`яного костелу в Проскурові було завершено у 1820 р., на поч. XX ст. він був перебудований у бароковому стилі. За рішенням органів радянської влади у 1936 р. костел Св. Анни  був зруйнований. Тепер, приблизно на місці костелу, поблизу входу до центрального міського парку, височіє споруда загальноосвітньої школи №1 (вул. Примакова).

    Сквер імені Тараса Шевченка

    Сквер імені Тараса Шевченка — один із наймальовничих куточків нашого обласного центра, улюблене місце відпочинку багатьох хмельничан, особливо молоді та дітей. Вже понад ста років його тінисті алеї і доглянуті квітники милують око городян.

    Протягом XV-XVIII століть місцевість, де нині розкинувся сквер, була фактично околицею давнього Плоскирова. Тут височів невеликий гайок могутніх дубів, а навколо простирався луг, який місцеве населення тривалий час використовувало як вигін для домашньої худоби.

    За генеральним планом забудови Проскурова 1824 року, місце, де розташовувався гайок, відвели під «велику торгову площу». Частину дубів спиляли, по периметру площі побудували торгові крамниці й складські приміщення, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа одержала найменування Хлібна і стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Торги проходили щотижня по п’ятницях і неділях, одноденні ярмарки — 14 разів на рік, і, нарешті, так званий«річний ярмарок» улаштовувався з 5 по 12 червня. У ці дні Хлібна площа та прилеглі вулиці оживлялися від самого ранку: із навколишніх сіл і містечок з’їжджалися поміщики, купці, ремісники, селяни — вони продавали й купували товари, укладали угоди, домовлялися про наступні торги. Одночасно працювали чисельні атракціони, виступали бродячі актори, приїжджав цирк або звіринець, вдень і вночі приймали відвідувачів численні харчевні.

    Проскурів поступово розростався, і незабаром Хлібна площа стала занадто малою для проведення ярмарків. У 1888 році міська влада прийняла рішення перенести головну торгову площу ближче до вокзалу — на пустир, де нині розташовані корпуси міської лікарні. Хлібну площу віддали для розквартирування підрозділів 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці і склади переобладнали під казарми, а простору ярмаркову площу пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному російському письменнику Олександру Купріну.


    Піонерський сквер

    Піонерський сквер — Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів міста, або попросту — Вічний вогонь. Навряд чи кому з хмельничан слід розповідати про його місцезнаходження, а от нагадати історію створення меморіалу і про подвиги героїв, похованих там, мабуть, варто.

    У далекому 1925 році в Проскурові пройшов перший місячник по озелененню міста. Саме тоді на розі вулиць 25-го Жовтня і Новобульварної (нині Проскурівської і Івана Франко) юні піонери-школярі заклали сквер, що одержав назву Піонерський. Після звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників (25 березня 1944 р.) у цьому сквері з’явилися перші могили наших загиблих воїнів, переважно льотчиків. Через рік тут поховали екіпаж 36-го бомбардувального полку в складі лейтенанта Кузика, мол. лейтенанта Баніна і сержанта Ушакова, літак яких зазнав аварії під Проскуровом вже після війни — 29 травня 1945 року. Незабаром у Піонерський сквер перенесли останки ще декількох наших воїнів-визволителів, що раніше були поховані в інших місцях міста (наприклад, могила полковника Шестакова була спочатку біля кінотеатру ім. Чкалова), а в 1948 році над братською могилою спорудили пам’ятник. У 1974 році була проведена повна реконструкція скверу і братської могили — встановили новий пам’ятник (автори - скульптори М.Грицюк і Ю.Синькевич, архітектор А.Сницарев), чашу Вічного вогню і стелу з меморіальною плитою, на якій нанесені імена 17 загиблих воїнів. Першими серед них значаться двоє Героїв Радянського Союзу.


    Парк імені Івана Франка

    Парк імені Івана Франка знаходиться в центральній частині міста і займає територію, обмежену вулицями: Проскурівською, І.Франка та залізничною колією. Це один із найдавніших й найулюбленіших парків хмельничан, який має славу спортивного та книжкового.

    Загальна площа парку 2,12 га. Від середини XIX століття ця місцевість являла болотяну заводь. Розповідають, що саме тут відпочивали міські мешканці, і можна було навіть у деяких, розчищених від очерету місцях, покупатись. В середині 1920-х років болото висушили та заклали парк, який був створений за культурно-спортивним напрямком. Тому на його території збудували чисельні спортивні майданчики.

    У післявоєнні роки парк упорядкували: спорудили спортивну базу “Авангард” із спортзалами, тиром, спортшколою, збудували літній кінотеатр на 800 місць, облаштували алею письменників із скульптурами провідних літераторів країни, та відкрили надзвичайно популярний свого часу заклад громадського харчування – дерев’яну споруду блакитного кольору “Голубий Дунай”. Любителі нашвидкуруч випити кухоль свіжого пива чи склянку вина охоче збиралися тут, наче у своєрідному клубі. А от по неділях у парку збирались книголюби.

    А молодь, починаючи десь з п’ятдесятих років, коли відкрилась спортивна школа товариства “Авангард”, масово пішли на бокс до тренера Євгена Кужельного. Тренувалися в парку також і баскетболісти, і борці, і тенісисти, і штангісти. Так що алеї парку добре пам’ятають наші спортивні знаменитості, які ставали чемпіонами України, СРСР, світу і Олімпійських ігор: В’ячеслава Лупкіна, Оксану Пилипчук, Сергія Полторацького, Ірину Нікіфорову, Тимура Таймазова, Деніса Готфріда... Відкрили в парку ім. Франка і шаховий клуб.

    Не має нині “Голубого Дунаю” (проте працюють інші кафе та бари), не має літнього кінотеатру та алеї письменників, але спортивна школа боротьби та боксу продовжує успішно працювати. Так само живе і щонедільний книжковий базар. Як бачите, парк своїй любові до спорту і книг не зраджує. В останні роки парк став більш привабливим – тут відкрили дитячі майданчики, упорядкували алеї, встановили памятник Івану Франку.