(Рос. Изюм)

Населення:  53 230 осіб

Розташований біля підніжжя найвищої в Харківській області гори Кременець на звивистому березі Сіверського Дінця. Неподалік у нього впадає річка Оскіл. Місто оточене дуже густими лісами, які чергуються з численними височинами, степовими розораними ділянками.

Згадки про «Ізюмську сакму» є в письмових джерелах 1571 року. У 60-х роках XVII століття в цих місцях влаштувалася невелика група переселенців. В документах 1680 року поселення звалося Ізюмським містечком. У 80-х роках XVII століття на місці нинішнього Ізюму була побудована фортеця, яка складалася з «великого» та «малого» міст. Там, де було «велике місто» — нині центральна частина Ізюму. Головним спорудженням тут була фортеця, що займала майже чверть території «великого міста».

Розташування давнього Ізюму на кордоні з кочовими племенами зумовило і його подальший розвиток як військового центру. У XVI столітті, для контролю над Ізюмською сакмою — однією з найголовніших доріг від татарських нападів, на місці Ізюму створюються сторожова варта. Пізніше, в 70-х роках XVІІ століття з'являється невелике укріплення — Ізюмський окоп. А в 1681 році під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського була збудована велика фортеця Ізюм. Вдалий рельєф місцевості — фортеця з трьох сторін омивається річкою Сіверський Донець, а з четвертої закривалося горою Кременець — послужив швидкому перетворенню Ізюму в центр краю.

Датою офіційного заснування міста Ізюму вважається 1681 рік. В 1685 Ізюм стає полковим містом — центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому підпорядковувалися 13 навколишніх міст і слобід. Ізюмський полк з 1765 р. — гусарський, брав участь майже у всіх військових кампаніях: Північній війні, російсько-турецьких війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, бився під Бородино, вступав переможцем у столицю Франції. З 1765 року, після ліквідації на Слобожанщині полкового пристрою, територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію Слобідської-Української губернії. З утворенням Харківського намісництва в 1780 році Ізюм став повітовим центром.

Залізниця, що проходить через місто, була однією з найбільш важливих в економічному відношенні залізниць ще з часів царської Росії, так як обслуговувала регіони, багаті на вугілля, метал, та інші цінні сировинні матеріали. В 1915 році німецькою фірмою «Карл Брандт» були побудовані Головні Ізюмські залізничні майстерні — необхідна ремонтна база для обслуговування рухомого складу залізниці. З плином часу підприємство кілька разів реорганізовувалося. Сьогодні Ізюмський державний тепловозоремонтний завод — сучасне високомеханізоване підприємство з ремонту тепловозів.

В 1916 році згідно з розпорядженням царя Миколи ІІ було розпочато в місті будівництво першого в країні заводу оптичного скла. Вже за радянські часи 1923 році вже було розпочато виробництво, що поклало початок розвитку всієї галузі оптичного скловаріння СРСР.

В 1923 році Ізюм став центром округу, до складу якого крім Ізюмського входило ще кілька районів Харківської області. З 1932 року Ізюм входить до складу Харківської області, як місто обласного підпорядкування.

Спасо-Преображенський собор

Визначною пам`яткою м. Ізюм є Спасо-Преображенський собор (вул. Старопоштова,12), зведений 1684 р. коштом полковників Г. Донця і Ф. Шидловського. Храм у стилі українського бароко і зараз вважається архітектурною домінантою міста. Ця найстаріша  будівля Ізюма розташована ліворуч над головною вулицею міста.