(рос. Бучач)

Населення: 12,5 тис. осіб

Бучач – місто районного значення, центр Бучацького району, розкинулося на крутих схилах Стрипи, лісової притоки Дністра, на перехресті шосейних доріг у напрямку Тернополя, Чорткова та Івано-Франківська. Відстань до Тернополя 72 кілометри.

Неписана історія міста сягає сивої давнини. З археологічних досліджень відомо, що перші люди на території міста поселилися ще в добу палеоліту 40 000 – 25 000 років до н. е. На горі Федір у Бучачі виявлено сліди трипільської культури (І V – III тис. до н. е.) і поховання бронзового віку.

Перша письмова згадка про Бучач датується 1260 роком. Щодо назви міста існують різні думки. Можливо, вона походить від архаїчного слова «буча», одне із значень якого «швидкоплинна вода напровесні», що досить точно відображає особливості навколишнього ландшафту. Існує також версія, що назва походить від слова «бучина», оскільки на місці теперішнього Бучача та на його околицях у глибоку давнину росли букові ліси.

На території міста було давнє українське поселення, яке до середини XIV ст. входило до складу Галицького-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст. внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою Східну Галичину, в тому числі і Бучач, захопило Польське королівство (від 1569 року – Річ Посполита). У 1515 році місто отримало магдебурзьке право. З 1558 року тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер – торги. Більшість мешканців Бучача займалося ремеслами та хліборобством.

Під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 років у місті розгорнувся антифеодальний рух.

Замок

Адреса: вул. Замкова

У Бучачі, на Стрипою, і сьогодні височіють зруйновані мури замку, який було збудовано ще у XIV ст. Він служив захистком під час наїздів різних зайд. У вересні 1648 року селянсько-козацьке військо намагалося здобути бучацький замок, але зазнало невдачі.

У 1672 році турецький султан Магомет IV , захопивши місто, здобув замок. Через чотири роки (1676 року) замок було зруйновано турецько-татарським військом під командуванням Ібрагіма Шайтан-Паші.

Василіанський монастир

Адреса: вул. Міцкевича, 19

На схилі гори Федір знаходяться монастир та церква отців Василіан а також історико-філософський ліцей імені св. Йосафата. На цьому місці був колись костел св. Хреста. У 1712 році Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіян. На місці костелу розпочалося будівництво просторого монастиря для отців Василіян, яке завершилось у 1753 році. У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі: тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річноЇ вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан - духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривають по сьогодні. У 1995 році Міністерством освіти України зареєстрований історико-філософський ліцей ім. св. Йосафата Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього чину св. Василія Великого, директором якого є настоятель монастиря о. Іван Майкович.

Ратуша

Адреса: майдан Волі

Ратуша – найбільша архітектурна пам’ятка Бучача. Сьогодні це 35 метрів руїн та розпачу. У 1750-1751 рр. на замовлення канівського старости Миколи Потоцького архітектор Б. Меретин спроектував будівлю з двоярусною вежею. Один з найкращих майстрів світу Йоган Георг Пінзель довершив архітектурне диво чотирнадцятьма оригінальними скульптурами. 1865 р. ратуша постраждала під час пожежі. «Давид вбиває Голіафа», «Феміда», «Геракл та його подвиги» - спробуйте самі здогадатись, де що серед дев’яти скульптур, котрі ще залишились.

Костел Успіня Пресвятої Богородиці

Адреса: вул. Ковпака, 2

Поряд з ратушею стоїть рококовий костел Успіня Пресвятої Богородиці (1761 – 1763). Це ще одна фундація знаменитого М. Потоцького, по що свідчить цікавий напис перед входом. За радянських часів у храмі влаштували котельню. Трубу від неї ще й зараз можна побачити, обійшовши костел навколо. Зараз храм відновлений, але в його інтер’єрі збереглись лише кілька автентичних фрагментів.

Церква св. Миколая

Адреса: вул. Св. Миколая, 8

Церква св. Миколая почала будуватись на початку XVII ст. і освячена 1610 року. Фундаторами храму стали Стефан та Марія Потоцькі, що підтверджує зображення їхньго шлюбного герба (Потоцьких-Могилів) над дверима церкви. Церква св. Миколая була першим кам`яним храмом у місті, відомо що на цьому місці, ще раніше була дерев`яна церква. Споруда невеликих розмірів, являє собою прямокутник із прибудовою спереду та вежою у центрі. У часи оборони Бучача від турків і татар вікна церкви служили бійницями. Церкву оточує масивний кам`яний мур. У 1780 та 1855 роках були великі повені, які завалили мур, але його відновили.

Основною цінністю церкви є унікальний іконостас, дорого оздоблений різьбленням і позолотою, характерним для стилю барокко. До найбільших скарбів храму відносять ікону «Богородиця» XVI ст., що на східній стіні вівтаря. Її привезла до Бучача Марія Могилянка. Стіни храми розписані зображеннями святих. Незвичайним є зображення ангелів на сходах у вівтарній абсидії. Близько 400-ти років церква св. Миколая — осередок духовності для наседення міста.