 |
(Рос. Лебедин) Населення: 27 200 осіб. Розташоване по обидва береги р. Вільшанка, за 47 км від обласного центру. Територія міста була заселена здавна, про що свідчить знайдені тут знаряддя праці і посуд епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), а також решті поселення епохи черняхівської культури (II–VI ст.). Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найбільш вірогідно, що переселенці з Правобережжя заснували тут в 1652 р. слободу, назва якої пішла віл однойменного озера, що знаходиться поблизу, або ж походить від назви однойменною села на Черкащині чи Київщині, звідки прийшли переселенці. В 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло в козачий реєстр під назвою «Лебяжий город». З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня у Лебедині знаходилася ставка Петра І, який вів підготовку до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи і його союзника — шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Перед цим було стерто із землі гетьманську столицю Батурин. Після ліквідації козацького устрою Лебедин стає центром комісарства, потім — центром повіту, деякий час входив до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. — центр району. В 1781 році затверджено герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого зображено герб Харкова, а в нижній — на золотому фоні лебедя, що символізує назву міста. В 1782 р. до мешканця Лебедина Федора Залеського приїздив Г. С. Сковорода. В червні 1859 р. до Лебедина завітав Т. Г. Шевченко, який зупинявся у братів Максима Михайловича і Олексія Михайловича Залеських. Влітку 1893 р. в Лебедині жив С. В. Рахманінов. Тут бували вчені І. І. Срезневський, О. О. Потебня, письменники П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко.
Миколаївська церква Миколаївська церква (вул. Щербакова, 1; 1912-1914 рр.). Архітектор – В. Нємкін.Пам’ятка архітектури місцевого значення. Споруда, зведена також на початку ХХ ст., є чудовим взірцем так званого «цегельного стилю». Із цегли виконані карнизи, арки, сухарики тощо. У церкві гармонійно поєднуються російсько-візантійський стиль і ренесансна архітектура.
Покровська церкваПокровська церква (вул. Рози Люксембург, 44; 1875 р.; автор невідомий). Пам’ятка архітектури місцевого значення. Храм цегляний, однобанний, з дзвіницею. Красива й цінна пам’ятка старовинної архітектури довго не ремонтувалася, поступово руйнувалася і прийшла до жалюгідного стану. Нині робляться спроби реставрувати її.
Садиба братів Залеських Садиба братів Залеських (вул. Першогвардійська, 4). Значною подією для лебединців був приїзд у червні 1859 р. геніального українського поета і художника Т. Г. Шевченка. Він зупинявся у братів Максима та Олексія Залеських, які мешкали на Михайлівській вулиці (будинок № 2). На значно перебудованому будинкові, де зупинявся Кобзар, у серпні 1956 р. було встановлено мармурову меморіальну дошку. До кінця ХХ ст. там знаходився Лебединський народний краєзнавчий музей, а нині бездоглядна садиба Залеських, на превеликий жаль, споруда занепадає.
Воскресенська церква 1789 р.Воскресенська церква (вул. Кобижча, 181; автор невідомий). Пам’ятка українського дерев’яного зодчества XVIII ст. національного значення. Храм дерев’яний з вертикальною обшивкою. До наших днів зберігся основний хрестоподібний одноповерховий об’єм. Непоправної шкоди було завдано храму у 1930-ті роки сталінською політикою нищення і руйнування церков. Первісний вигляд церкви не зберігся. Знесено дзвіницю і надзвичайно красивий паркан з величною брамою.
|
|
