 |
(Рос. Глухов) Населення: 36 тис. осіб Розташоване на річці Есмань на відстані 146 км від обласного центру. Глухів вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1152 році, як фортеця. Але останні археологічні розвідки, здійснені Державним історико-культурним заповідником, свідчать, що вже на початку нашої ери, тобто майже 1800—1900 років тому, на місці сучасного Глухова існувало значне поселення. У цьому переконують знахідки (на вул. Валовій) груболіпної кераміки пізньозарубинецької культури ІІ-ІІІ ст. н. е. У провулку Пожежному на глибині 3,5 м виявлено 3 господарських ями. На дні кожної з них знайдено фрагменти ліпної пізньозарубинецької кераміки зі шкарубкою поверхнею та вінчики горщиків зі скісними насічками. Кераміка київської культури IІІ-V cт. н. е., знайдена на вулиці Красна Гірка, свідчить про подальший розвиток поселення та розширення його кордонів. Припускають, що назва утворена від "глоух", "глухий", тобто оточений лісами та болотами. В давнину це був центр удільного князівства. Через постійні напади кочівників та руйнування, центр міста кілька раців переносили. 1352 р. страшна епідемія чуми знищила все населення міста. Після Кревської унії 1385 р. Глухів потрапив в об`єднану польсько-литовську державу, а 1503 р. - до Московського царства. В XVIII ст. за наказом царя Петра І сюди пеернесли козацьку столицю зі спаленого Батурина. З 1739 р. діяла школа, що готувала співаків і музикантів для імператорського хору та оркестру. У ній навчалися видатні українські композитори М. С. Березовський і Д. Бортнянський. На жаль, через великі пожежі, найбільша з яких сталась 1784 р., історичних пам`яток у місті залишилось небагато. Проте ті, що лишились заслуговують на увагу.
Миколаївська церкваМиколаївська церква - найстарша збережена мурована споруда міста і чудовий зразок архітектури українського бароко. Вона постала завдяки ініціативі глухівського сотника Василя Яроцького. 1871 р. храм частково перебудували. Зараз святиня має вельми екзотичний вигляд серед нової забудови, а базарна площа перед нею аж ніяк не нагадує про минулу історичну велич. Хоча власне тут відбувалися вибори гетьманів, творились важливі державні та громаські події, а у 1708 р. розлючений цар Петро І влаштував показове покарання для ляльки, зробленої у вигляді гетьмана І. Мазепи, та змусив українське буховенство за відсутності оригіналу накласти анафему на портрет бунтівника. З того часу слово "мазепинець" ще довго застосовували для означення борців за українську незалежність. Поблизу церкви, на цвинтарі, ховали хорунжого Миколу Даниловича Ханенка (1691-1760), автора знаменитих "Діарушуа" та "Щоденника". Його могила була зруйнована у 1930-х рр. і відновлена 1993 р.
Cпасо-Преображенська церкваCпасо-Преображенська церква постала у 1765 р. за сприяння осавула Григорія Кологривого на місці дерев`яного храму, що згорів. 1855 р. архітектор А. Ассінг розробив проект прибудови з західного боку "теплої" церкви. Прибудову здійснено в 1867 р. У першій половині ХІХ ст. до церкви прибудували дзвіницю в стилі коасицизму, котру зруйнували в 30-х рр. За радянської доби церква була закрита. У 1970-х рр. влада навіть мала намір її знести. На думку спеціалістів, своєю структурою храм близький до відомої родинної церкви гетьмана К. Розумовського в с. Лемеші, спорудженної тим же майстром, і є одним з найбільш мистецьки довершених храмів України.
Трьох-Анастастасієвська церкваТрьох-Анастастасієвська церква - наймасивніша сакральна споруда міста. Вона постала на кошти братів Миколи та Федора Терещенків та була усипальницею родини. Хоча є відомості, що її перший - ще дерев`яний варіант - був виконаний на кошти вдови гетьмана І. Скоропадського Анастасії. В інтер`єрі церкви зберігся орнаментальний та тематичний розпис, виконаний у неовізайтінському стилі відомими художниками братами О. і П. Сведомськими. Частина ікон належить пензлю В. Верещагіна та Ф. Журавльова. Образ Богоматері у верхній частині храму виконав Микола Пимоненко.
|
|
