Мгар

назад

(Рос. Мгар)

Населення: 458 осіб.

Мгар — село в Україні, Лубенському районі Полтавської області. Орган місцевого самоврядування — Мгарська сільська рада.


Спасо-Преображенський монастир

Спасо-Преображенський чоловічий монастир, розташований в 4 км поблизу Лубен на березі річки Сули, був заснований у 1619 р. коштом княгині Раїни Вишневецької (Могилянки) і збудований митрополитом Ісаєю Копинським. У 1622 р. він створив тут православне братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців. Довгий час населення монастиря складалось переважно з колишніх запорозьких козаків, що прийняли постриг. У 1663 р. під іменем монаха Гедеона тут перебував син Богдана Хмельницького Юрій. У різні часи Мгар відвідали майже всі гетьмани України, цар Петро І, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко та більшість класиків української літератури ХІХ-ХХ ст. Це свідчить про те, що Мгарський монастир завжди відігравав велику роль в духовному житті України. До 1917 р. тут зберігалися мощі Царгородського патріарха Афанасія, що помер у дорозі з Москви до Константинополя. У розписі монастирських бідівель брав участь відомий художник І. Максимович. Монастир існував до серпня 1919 р., коли більшовики розстріляли більшість ченців разом з ігуменом. Пізніше у монастирі була колонія дітей «ворогів народу», а з 1937 р. тут розмістився дисциплінарний батальйон. 3 травня 1993 р., після збобуття української незалежності, у Мгарі відроджено чоловічий монастир.

Прикладом вдалого поєднання ренесансу та українського козацького бароко є Спасо-Преображенський собор, побудований у 1692 р. на місці дерев`яної церкви (арх. Йоган Баптист, Мартин Томашевський, майстер Афанасій Пирятинський). Багато коштів на підтримку храму дали свого часу гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа. Храм освячено у 1692 р. Через пожежі та обвал склепіння у XVIII ст. храм зазнав перебудови. Іконостас, виконаний у 1762-1765 рр. художником Сисоєм Шалматовим, та оригінальну внутрішню оздобу було зруйновано в 1930-і рр.

Поруч з собором у 1786 р. постала мурована триярусна дзвіниця. Навіть після перебудов 1837-1844 рр. вона залишилась головним входом до монастиря. Наприкінці ХІХ ст. на території монастиря добудували двоярусну Благовіщенську цекву.