 |
(Рос. Полтава) Населення: 300 030 осіб Розташована головно на правому березі річки Ворскла. Полтава вперше згарується в літописах 1173 р. під назвою Лтава. Але археологічні пошуки довели, що перше поселення слов`ян-сіверян на Івановій горі виникло ще у ІХ ст. Дослідники вбачають, що назва міста походить від імені найближчої водної артерії - річки Лтави, правої притоки Ворскли. У ХІ-ХVII ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом - між Великим князівством Литовликим і Золотою Ордою, між Річчю Постолиттою і Московським царством. Це сприяло формуванню особливої верстви місцевого населення - козцтва. З початку ХVII ст. коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський забудовує місто як фортецю, з лабіринтами підземних споруд, земляними валами і ровами. У 40-х рр. XVII ст. Станіслав Конєцпольський розширює Полтавську фортецю. З 1646 р. місто переходить у володіння магната Яреми Вишневецького. В 1648 - 1775 рр. Полтава була адміністративним центром Полтавського козацького полку. Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького проти Польщі майже не зачепила Полтаву та навколишні терени. Залишаючись наче на узбіччі, Полтава слугувала козакам надійним тилом. Проте загальне соціально-політичне піднецення нороду сприяло культурному злету Полтави. Саме на ті часи припадає розквіт пісенної творчості легендарної Марусі Чурай, побудова Хрестовоздвиженського монастиря, поява найвизначніших творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Ситуація змінилась у часи Гетьманщини. У 1658 р. місто разнало руйнувань під час повстання бунтівного полковника М. Пушкаря. В соціальному конфлікті козацької верхівки з простим народом Полтава пройшла шлях Руїни, що підговувало їй на початку XVIII cт. особливу роль не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини ХІХ ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». В «українських Афінах», як називали тоді Полтаву, навчилися й формувати свій майбутній творчий геній математик В. Остроградський, письменники Л. Глібов, М. Старицький, М. Гоголь, вчений діяч М. Драгоманов. З Полтавою пов`язане життя і діяльність таких видатних інтелектуалів, як П. Мирний, І. Нечуй-Левицький і В. Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та багатьох інших.
Будинок Дворянського зібранняДворянське зібрання - традиційна для губернського міста споруда. Дворяни користувались в імперії абсолютними привілеями, складаючи її станову основу. Окрім вирішення державних справ, зібранняобирало керівника, турбувалось про виховання молоді та доглядало за аристократами похилого віку. З ініціативи князя А. Куракіна представники кожного повіту мали в будинку власну кімнату. В минулому ці стіни бачили розкішні бали, феєрверки та морнарших осіб. На жаль, упродовж історії будівля зазнала перепланувань, утративши більшість завнішнього декору. У 1919 р. дворянське зібрання в Полтаві було ліквідовано. В будинку облаштували пролетарський клуб. Під час Другої світової війни будівлю було частково зруйновано, але після війни її відновили.
Будинок генерал-губернатораБудинок генерал-губернатора - споруда в стилі пізнього класицизму за проектом арх. А. Захарова. Будівництво закінчили в 1811 р. У будинку губернатор мав приватні покої та водночас приймав відвідувачів. Після 1856 р. споруду передали Полтавському кадетському корпусу. З 1917 р. будинок займали керівні органи партії. Під час українськиї визвольних змагань тут було представництво УНР. Дитячий технікум ім. В. Леніна та школу міліції після початку Другої свтової війни змінило представництво нацистського губернського старости. Сьогодні у будинку знаходиться обласний комітет профспілок.
Будинок Губернського земстваЙдучи з круглої площі вул. Леніна до вул. Конституції, можна побачити надзвичайно гарний будинок Губернського земства (1903-1908 рр.), зведений арх. В. Кричевським та О. Ширшовим с стилі українського модерну. Розписи інтер`єру виконані худ. С. Васильківським та М. Самокишем. Автори вдало використали характерні українські мотиви в оздобленні архітектурної споруди. Кольорові майолікові вставки та низку поілхромних керамічних гербів міст Полтавської губернії на фасаді будинку виконали учні Миргородської керамічної школи. Кажуть, що імператор Микола ІІ під час відвідин Полтави був обурений стилем будівлі, що «...исполнен как бы для прославления малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства». Саме в цому будинку з 1892 по 1895 рр. працював російський письменник Іван Бунін. У роки Другої світової війни будинок земства згорів. Але в 1964 р. відновлення споруди таки вдалось завершити. Зараз тут діє Полтавський краєзнавчий музей. У 1891 р. його започаткував колекціонер та географ професор В. Докучаєв. Під час війни музей був розграбований нацистами. Поміж іншим, тоді цілком знищили кабінети М. Гоголя, І. Котляревського, П. Мирного та О. Тесленка. Згоріли документи і реліквії часів Полтавської битви, настінне панно роботи С. Васильківського. Втрати були настільки значними, що історію знищення музею згадували навіть на Нюрнберзькому процесі. По війні експозицію частково відновили.
Свято-Успенський соборСвято-Успенський собор (1748-1770 рр.) - перша кам`яна споруда Полтави. Раніше на цьому місці стояла дерев`яна церква. В 1748 р. козацька старшина та жителі вирішили звести мурований храм. У листопаді того ж року було укладено договір з арх. С. Стабанським. Проте через фінансові проблеми роботи розпочались лише в 70-ті роки. Дияконом храму служив дід Івана Котляревського. Восени 1917 р., у часи існування УНР, на Соборні площі відслужили панахиду за гетьманом Іваном Мазепою. У 30-ті рр. храм було пошкоджено атеїстами, а за часів Великої Вітчизняної війни його обстріляли з гармат німці. Єдиним автентичним фрагментом залишилась дзвіниця. Дзвіниця собору (1774-1801 рр.) має понад 40 метрів заввишки. Раніше на ній висів дзвін на ім`я «Кизи-Кермен», відлитий в 1695 р. з турецьких гармат (майстер А. Петров). Дзвін вагою 5733 кг зберігається в місцевому краєзнавчому музеї. Зараз храм діючий.
Спаска церкваПерші гадки про Спаську церкву маємо з 1686 р. Попри руйнування, яких вона зазнала в 1695 р. після нападу татар, її відбудували як дерев`яний п`ятикупольний храм Преображення Господнього з бічним приділом Нерукотворного Образа Христа. В 1705 р. церква знову згоріла. Щоправда, тодішній настоятель Іван Свитайло намагався відновити церкву. Але справу не було вирішено, бо разом з полковниками Іскрою та Кочубеєм він потрапив під слідство гетьмана І. Мезепи як звинувачений у зраді. Церква увійшла в історію тим, що саме тут по закінченні Полтавської битви росіяни відслужили подячний молебень. 1837 р. оголосили підписку для відбудови храму. 4 вересня 1847 р. поряд спорудили невелику кам`яну дзвіницю. В 1929 р. була спроба перетворити храм на ідеологічну установу. Сьогодні храм діючий.
Хрестовоздвиженський монастирЗаснований в 1650 р. на березі Ворскли. Головний Хрестовоздвиженський собор монастиря був закінчений і освячений 11 лютого 1756 р. Це рідкісна для України семибанна споруда в стилі бароко, що збереглась до наших часів. Фінансову підтримку в будівництві собору надав Василь Кочубей - син страченого в 1708 р. генерального судді Лівобережної України Василя Леонтієвича Кочубея. Особливою окрасою собору був чотириярусний різьблений іконостас, виконаний у середині XVIII ст. відомими майстрами Василем Реклінським та Сисоєм Шалматовим. На жаль, багато чудових ікон з іконостаса були знищені в 1931 р. Картину «Апофеоз Петра І», що раніше також знаходилась у храмі, було перенесено до краєзнавчого музею. Замальовники монастирських споруд робили відомі художники, зокрема Тарас Шевченко та російський художник Григорій Мясоєдов. Монастир був важливим прсвітницьким центром Гетьманщини. В 1923 р. його закрили, пізніше перетворивши на дитячу трудову колонію. Поряд з храмом у 1786 р. за архієпископа Слов`янсько-Херсонського Нікіфор Феотокі здійнялась чотирьохярусна дзвіниця 47 метрів заввишки. Своїм виглядом вона нагадує дзвіницю Києво-Печерської лаври. У середньму ярусу дзвіниці було улаштовано престол на честь Печерської ікони Божої Матері. Найбільший з дзвонів, відлитий у 1797 р., важив 400 пудів. На території монастиря знаходяться однобанні Свято-Троїцька (1750 р.) та Семенівська (1887 р.) церкви. Головною реліквією монастиря була чудотворна ікона Божої Матері, яка була написана в 1821 р. на стіні середнього ярусу дзвіниці ченцем Данилом Московченком. До святого образу приходило багато хворих, для яких служились молебні з водоосвяченням. Відомо також, що нетлінні мощі архієпископів Амвросія Серебренникова і Панаса Вольховського, що знаходилися в монастирі, подавали благодатне зцілення усім, хто з вірою просив про допомогу.
Інститут шляхетних дівчатІнститут шляхетних дівчат (1832 р., пр. Первомайський, 24) - пам`ятник архітектури першої половини ХІХ ст., збудований Людвігом Шарлеманом за проектом петербурзького арх. А. Штауберта в стилі класицизму. Інститут - перший серед губернських міст російської імперії середній начальний заклад закритого типу для жінок-дворянок. Довгий час його куратором був ректор Харківського університету, проф П. П. Гулак-Артемовський. Членом опікунської ради працював В. Капніст. Інститут відвідували І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Гоголь, В. Жуковський. У січні 1918 р. на початку Громадянської війни заклад переїхав до Владикавказа. З 1918 р. по 1930 р. в центральному корпусі працювали землевпорядний технікум, дитячий притулок, школа садівництва. В липні 1930 р. будівлю віддали новоствореному інституту сільськогосподарського будівництва. З 1992 р. - це Полтавський університет ім. Ю. Кондратюка.
|
|
