с. Урич

назад

(Рос. Урыч)

Населення: 305

Урич - давньоруське місто, яке тривалий час досліджується Карпатською архітектурно-археологічною експедицією, було наскельною дерев`яною фортецею IX-XIII ст., хоч уперше згадується у літописі лише під 1340 р. у переліку міст, захоплених Казимиром ІІІ.


Тустань

Тустань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, залишки якого знаходяться в Карпатських горах (Східних Бескидах), в Сколівському районі Львівської області, поблизу с. Урич.

У мезозої та палеоґеновому періоді кайнозою, за часів існування велетенського океану Тетіс тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, в неоґеновий період кайнозою, разом з утворенням нинішніх Карпат були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення виринули на поверхню землі. В геологічній науці вони відомі як «Ямненські» (назва походить від с. Ямна). До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб (Орел).

В одних місцях пісковики виступають у формі великих монолітів, в інших — у формі безладно сформованих брил. Є багато тріщин, ніш, печер, в тому числі рукотворних. У процесі денатурації пісковики змінювали свій первісний вигляд, набуваючи дивовижних форм і витворів — «Чотири велетні», «Три пальці», «Чотири списи», «Орел», про які ходять міфи і легенди.

Упродовж чотирьох сторіч на скелях існував могутній дерев`яний дитинець (замок) Тустань, збудований білохорватською племінною знаттю. Центральна частина укріплень площею 3 га була розташована на скельній групі Камінь Ямненських пісковиків висотою 40 метрів. Дерев`яна забудова Тустані існувала з другої половини IX до середини XIII ст. Вона була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему Карпатської (Угорської) лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Тоді Тустань належала, поряд зі Львовом, Перемишлем, Короснем і Теребовлею, до числа найвідоміших поселень Галичини, а також слугувала митним пунктом. Про це свідчать знайдені в Тустані арабські дирхеми, які були в обігу в IX—XI ст.
 
У 1241 році, під час монголо-татарської навали хана Батия Тустань був зруйнований татарами, і по ньому залишилося тільки село Тустань (згодом Тустановичі, зараз — частина Борислава) і неприступний замок Тустань. Згодом місто-фортеця Тустань згадується у літописі краківського історика Яна Длуґоша та польського хроніста Янка з Чарнкова, згідно з яким вона оберігала південну границю Галицького князівства і у 1340 році була захоплена польським королем Казимиром Великим та за його ж наказом була наново відбудована після руйнування.

У грамоті Папи Римського Боніфація ІХ від 15 травня 1390 року Тустань згадується як прикордонна фортеця, через яку експортували сіль, видобуту в Дрогобичі та околицях. Це документально підтверджує, що Тустань, окрім функції сторожового форпосту, виконувала також функцію митної фортеції на «соляному» шляху з Дрогобича до Закарпаття й Угорщини, який мав два маршрути: прямий через Тустановичі, або окільний через села Губичі, Борислав, Східницю, Урич, Підгородці і далі через Верецький (Ворітський) перевал.

Тустань із часу її захоплення поляками належала державі, тобто була королівською. Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 року свідчить про те, що Тустань була також адміністративно-територіальним центром Тустанської волості. Згодом Тустань переходить у власність польських магнатів і шляхти. Доказом цього є дарча королівська грамота від 1539 р., за якою король дарує фортецю М. Бліцинському. Останній продає її в 1541 році. Ця грамота також свідчить, що Тустань перебувала в занедбаному стані. У приписі М. Бліцинський і його спадкоємці зобов`язувалися власним коштом і заходами цей замок відновити, укріпити, підтримувати в належному стані, а в подальшому — обороняти.