смт. Олесько

назад

(Рос. Олесько)

До Олеська можна доїхати з львівської автостанції №2 автобусом, що прямує на Броди, а також маршрутним таксі №279. Зі Львова до Олеська 71 км. Олесько - невелике селище міського типу. Ймовірно, мешканці Олеська - непрямі нащадки вельмож. Безпосередньо історія міста пов`язана з історією його замку.


    Олеський замок

    Найстарший із збережених замків Галичини - Олеський розташований а 50-метровому пагорбі в південно-східній частині Бузької низовини. історія замку тісно пов`язаа з тлом політичної боротьби, що точлася між Литвою, Польщею та Угорщиною. Тому замок в Олеську часто називають ключем від Галичини та Волині. Часом його занування прийнято вважати XIII століття, коли татарські орди зруйнували руське городище Плісненсько. Частина вцілілих мешканців могла перебратися д Олеська, де почала будівництво нової фортеці. Согодні відомо, що 1340-1366 роках Олесько належало останньому галицько-волинському князеві - Дмитру-Любарту Гедеміновичу. 1366 року місто перейшло до володінь Олександра Каріатовича. Окремі історики згадували, що в 1390 роціПапа Боніфацій ІХ своєю буллою подарував замок Галицькому католицькому єпископові. У 1431-1432 роках великого розголосу набуло повстання бояр Олещини на чолі з Івашком-Богданом Преслужичем з Рогатина, прихильником князя Свидригайла. Гарнізон замку шість тижнів протистояв військам короля Ягайла. 1605 року замок і вся околиця перейшли у власність руського магната Івана Даниловиша. Саме тоді в замку служив батько Богдана Хмельницького - Михайло. Збереглася романтична легенда, яка оповідає про те, що з дочкою І. Даниловича прагнув одружитися шляхтич Адам Жулкевський. Під час гри в карти батько молодої категорично відмовив претендентові, і врозпачі той наклав на себе руки...

    1636 року рід Даниловичів вимер, а його величезні маєтки через родині зв`язки відійшли до Якуба Собеського - батька майбутнього короля Яна ІІІ. З постаттю останнього пов`язана ще одна замкова легенда. Хлопець народився у замку 1629 року. Під час пологів фортеця була оточена татарами, а на додачу почалась сильна гроза. Коли повивуха поклала щойно народжене немовля на мармуровий стіл, вдарив страшений грім, стіл тріснув, а прислуга оглохла. Відразу ж з`явилося пророцтво, що новонароджений буде надзвичайною людиною. І справді, Ян ІІІ став одним із найславетніших польських королів-войовників. Десять років потому в замку народився інший майбутній король Польщі - Михайло Корибут Вишневецький. За часів Яна ІІІ Собеського замок набув статусу королівської резиденції. Його оздобленням особливо піклувалася дружина короля, Марія-Казимира де Аркуйон, знана в польській історії як Марисенька. Після смерті монарха тут володарював його син - Якуб.

    1725 року інший Собеський, Констянтин, продав Олесько родині Жевуських. Ця династія мала своєрідне бачення перспектив розвитку як замку, так і власно г життя взагалом. Дивцтвами особливо ославився С. Жевуський, який більше переймася шуканням міфічних скарбів та «філосовського каменю», ніж доглядом за власними маєтками. Отож вже у 1820 року замок стояв занедбаний. В 1882 році він як пам`тка державної ваги перейшов під контоль «Товариства опіку над замками». Однак фортецю переслідували ще й стихійні лиха. 1838 року через сильний землетрус мури потріскались настільки, що в окремих місцях крізь шпари могла пройти людина. 1951 року від удару блискавки замок дощенту згорів. Його відновлення та повторне відкриття відбулося лише 1975 року. З того часу це філія Львовської галереї мистецтв та один з найцікавіших музеїв України.


    Монастир папуцинів

    Поряд з замком будівля монастиря ордену капуцинів (1739 р.). Фундаторами костелу Юзефа та Антоніни була родина Жевуських. Капуцини - своєрідний чернечий орден. Існує жарт, що для багатьох мешканців світу вони відому за посередництва ченця Марко д`Авіано. Кажуть, саме він перштй приготував каву за спеціальним рецептом, а її колір відповідно нагадував чернечу сутану капуцинів. Тому і назвали капучіно. В Олеську був поширений так званий «культ кістяка». Тіло померлого ченця поміщали в один з п`яти павільйонів та терені монастиря і ховали лише тоді, коли воно розкладалося до кісток. Капуцини були відомими аптекарями. Один з них, Ян Каспер, на свято Св. Антонія стопився в криниці, чим зіпсував усім свято. Кажуть, з того часу привид бродить навколо замку. За часів Австро-Угорщини монастир ліквідовано.