Кіровоград

назад

(Рос. Кировоград)

Населення: 244 550 осіб

Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, в долині і на берегах ріки Інгул, при впадінні в неї менших річок Сугоклії та Біянки.

Кіровоград - обласний центр, що виник серед колишнього Дикого Поля. Меморіальні знвхідки, залишені придставниками давніх цивілізацій на теренах сучасної Кіровоградщини, датуються V- III тисячоліттям до н. е. (трипільська культура), VII - IV століттям (скіфська доба) та І тисячоліттям після Різдва Христового (давні слов`яни). З сер. XVI ст. тут козаки починали облаштовувати на цих землях (які згідно з Люблінською унією належали офіційно Польщі, а фактично - Запорізькій Січі) перші зимівники. Відпочиваючи від ратних справ, заповзяті лицарі займались хліборобством, скотарством, рибальством та полюванням. Господарства, де проживали козацькі сім`ї та козаки-"пенсіонери", розростались. Січовики не раз виступали на захист південних кордонів своїх неформальних володінь від грабіжницьких нападів турок і татар - як, наприклад, у битві на Тямсині (1668 р.). Після поразки турок у війні 1735-1739 рр. ці території були приєдніні до Російської імперії, а 1754 р. розпочалось будівництво фортеці Св. Єлизавети. Цей рік і вважається датою заснування міста. Спорудженням фортифікації займався сербський генерал Іван Хорват-Куртиця. Чому і звідки серби? Справа в тому, що кількома роками раніше сюди переселилось досить багато вихідців з Сербії (адміістративний центр - м. Новомиргород). Пізніше воно отримало назву Єлисаветргад й об`єднало навколо себе Південні (Херсонські) військові поселення. В другій половині ХІХ ст. у повітовому місті, з`єднаному залізничним сполученням з великими центрами імперії, розвивається промисловість - братами Ельворті засновано машинобудівні майстерні, з яких згодом виросли могутні підприємства, спеціальзовані на випуску сільськогосподаських машин. До речі, сівалки і комбайни заводу під нинішньою назою "Червона Зірка" і зараз мають попит серед вітчизняних аграріїв.

Та насамперед Кіровоград знаковий для української культури як колиска національного театру. Звідси у великий театральний світ рушила когорта українських корифеїв: М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський та інші знані митці. 1882 р року під керівництвом М. Старицького на сцені міського театру перший український професіональний колектив ставив "Наталку-Полтавку", де в ролі красуні Наталки блискуче дебютувала М. Заньковецька. Через рік трупа переїхала в нову театральну будівлю, яка і досі слугує пристановищем муз.


Єлизаветинська фортеця

Над укріпленням земляної твердині  працювали П. Румянцев, О. Суворов, М. Кутузов, тому одна з найдосконаліших на ті часи російських прикордонних фортець витримала облогу військ хана Керим-Гірея під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Потім кордони пернесли далі на південь, і фортифікація втратила своє значення. Зараз залишки земляних укріплень на високому березі Інгулу прикрашають чавунні гармати, біля яких залюбки фотографуютсья молодята. Навколо висадженний симпатичний парк.


Кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці

Храм засновано 1757 року на честь Володимирської ікони Божої матері. Засновниками храму були греки-переселенці. Грецькі купці ще в 1-й половині XVIII століття організували на березі Інгулу трохие нижче за Єлизаветинську фортецю (з дозволу влади) невелике поселення і заклали недалеко від ярмаркового майдану (на місці якої зараз знаходиться СДЮШОР «Надія») свій дерев`яний храм, освячений 25 вересня 1766 року в пам`ять царя Костянтина.

Коли цей храм був закритий невідомо, але вже 1812 року (на честь перемоги над Наполеоном) на його місці стояв новий кам`яний православний храм з трьома престолами: головний — Володимирської ікони Божої Матері, решта — Св. Іоана Предтечи і Св. великомучениці Катерини. Першим священиком храмі був Платон Кулчевський. Тоді ж зведено й триярусну дзвіницю. Саме сюди, а точніше в два будинки, поставлених разом з дзвіницею на території храму трохи згодом, був перенесений з фортеці архів Свято-троїцкого храму (зараз в цих будівлях розміщується Єпархіальне управління).

У 1898 році споруду храма суттєво добудували, збільшили його площу майже вдвічі.

Кафедральний собор — єдиний храм у місті, який не було закрито радянським комуністичним режимом; навіть у роки німецько-фашистської окупації під час Другої Світової війни тут проводились богослужіння.

По звільненні Кіровограда 1944 року, після руйнування міського Успенського храму, Собор був переведений в храм Володимирської ікони Божої матері, а головний престол нового Собору перейменований і присвячений святу Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1985 році під керівництвом єпископа Кіровоградського і Миколаївського Севастіана здійснено внутрішній розпис собору, позолоту іконостасу та Святих Апостолів Євангелістів.

Наприкінці 1990 — на початку 2000-х рр. у Кафедральному соборі Свято-Різдва Пресвятої Богородиці в Кіровограді проведено реставраційні роботи. 2001 року при соборі відкрито благодійний фонд «Самарянин».


Велика хоральна синагога

Сучасну Велику хоральну синагогу Єлисаветграда (Кіровограда) було побудовано на місці старої синагоги від 1853 року, що була зруйнована в 1895 році через аварійність конструкцій. Роботи зі зведення культової споруди тривали у 1895—97 роки — головну синагогу Єлисаветграда було збудовано за проектом архітектора Олександра Лишневського коштом єврейської громади. У радянський у приміщенні міської синагоги розміщався клуб Калініна, подеколи тут демонструвалось раритетне кіно. Від кінця 1980-х років представники єврейської громади Кіровограда вперше порушили питання про повернення будівлі синагоги, відібраної совєтами. Відтак, у вересні 1991 року міська влада передала єврейській релігійній общині будинок Великої хоральної синагоги. Лише за 3 роки — 1994-го було зареєстровано Кіровоградську єврейську общину, а в лютому 1996 року релігійну громаду прогресивного юдаїзму «Атиква». В кінець 2000-х років у приміщенні синагоги представники юдейських релігійних громад прогресивного та ортодоксального напрямку служб проводились почергово.


Меморіальний музей М. Л. Кропивницького

Меморіальний музей М. Л. Кропивницького був відкритий у Кіровограді 2 жовтня 1982 року. Він розмістився у будинку, в якому майже 20 років життя провів Марко Лукич Кропивницький. Тут він написав класичні вже в українській літературі п`єси «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть…», «Дві сім`ї» та інші; тут же на початку 1880-х років він сформував уславлену українську театральну трупу.

Експозиція музею складається з декількох розділів, що розповідають про сім`ю драматурга й актора, про його дитинство і навчання в гімназії та університеті, про його довгий і важкий шлях у мистецтві як засновника першого професійного українського театру (Театр корифеїв).

Шанобливо зберігають у музеї реліквії — документи, світлини, меморіальні речі, театральні афіші, що розповідають про життя і творчість М. Л. Кропивницького — реформатора театру, актора, режисера, драматурга, композитора, співака, педагога. Численні тематичні виставки, що постійно організуються творчим колективом закладу за участі інших установ, органів держвлади, музейних зібрань, краєзнавців і музеєзнавців тощо, відображають продовження традицій корифеїв у сучасному театрі.


Обласний художній музей

Історія створення художнього музею в місті (тодішньому Єлисаветграді) розпочалася наприкінці ХІХ століття, коли 1870 року представники передової місцевої інтелігенції вперше поставили питання про створення такого закладу. Однак лише в 1921 році було створено картинну галерею, яка в 1924 році ввійшла до складу природничо-історичного музею. У 1926 році зібрання галереї налічувало 150 експонатів, з них — 26 оригінали, зібрані ще до Жовтневого заколоту (1917) і пожертвувані любителями мистецтва. Колекцію художньої галереї міста було повністю розграбовано під час німецько-фашистської окупації (1941—44).

Повторне відкриття картинної галереї, вже в Кіровограді, відбулося 1965 року, щоправда на той час вона була відділом обласного краєзнавчого музею. Картинна галерея тоді розмістилась у приміщенні Свято-Преображенської церкви, що припинила, таким чином, своє існування як культова споруда. 1991 року церкву було повернуто вірникам, а для картинної галереї міська влада виділила приміщення яскравої міської пам`ятки архітектури.

За розпорядженням представника Президента України від 4 січня 1993 року на базі картинної галереї було утворено Кіровоградський обласний художній музей.

По тривалій перерві, викликаній проведенням ремонтно-реставраційних робіт будівлі закладу, у травні 2001 року Кіровоградський обласний художній музей урочисто відкрив свої двері для відвідувачів — містян і гостей Кіровограда.

За результатами Першого Всеукраїнського музейного фестивалю «Музей третього тисячоліття», який відбувся в 2005 році на базі Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького Кіровоградський обласний художній музей був нагороджений дипломом лауреата фестивалю та дипломом переможця конкурсу музейних комп`ютерних та мультимедійних програм у номінації «музейний сайт».

У 2007 році на базі Кіровоградського обласного художнього музею створено Кіровоградську організацію Всеукраїнського комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ). У цьому ж році заклад був одним із 3 претендентів від Кіровоградщини у Всеукраїнський культурно-просвітницькій Акції «Сім чудес України».

У теперішній час Кіровоградський обласний художній музей є провідним культурно-мистецьким осередком Кіровограда і регіону.


Художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна

Художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна було відкрито в 1994 році. Музей розташований у будинку, де провів свої дитячі і юнацькі роки видатний художник першої половини ХХ сторіччя Олександр Олександрович Осмьоркін. Будинок, що являє собою пам`ятник архітектури, побудовано в 1899 році в неоросійському стилі за власним проектом архітектора Я.В. Паученка, рідного дядька О.О. Осмьоркіна.

Будинок спершу складався з шести кімнат, інтер`єри їх вирізнялися ліпним і різьбленим декором, які, на жаль, у середині 1950-х років були повністю спотворені. Активну участь у створенні музею взяла участь вдова художника Надія Георгіївна Осмьоркіна. Будучи архітектором за фахом, вона власноручно розробила проект реконструкції будинку-музею, що припускав, як відновлення початкового зовнішнього вигляду будинку, так і внутрішню перебудову з метою створення експозиційних залів. Н.Г. Осмьоркіна також люб`язно передала музею художні твори майстра, його особисті речі, зокрема, предмети творчої праці художника — мольберт, палітру, етюдник, пензлі тощо. Низку картин учнів О.О. Осмьоркіна було передано музею в дарунок Російським Фондом культури.

Активна діяльність музею у пропаганді культурної спадщини Кіровоградщини і мистецтва в цілому була неодноразово відзначена грамотами й різними відзнаками.


Музей Генріха Нейгауза

Музей Генріха Нейгауза, створений при першій музичній школі імені Г.Г. Нейгауза міста Кіровограда, був відкритий 12 квітня 1981 року. Спочатку він функціонував як музейна кімната, але, із поповненням зібрання, виникла потреба розширити експозицію, — відтак згодом музейна колекція розмістилась у двох залах. У 1990 році музей Г. Нейгауза одержав звання народного. У теперішній час заклад уже традиційно проводить велику просвітницьку діяльність. Щорічно, в тому числі і зусиллями творчого колективу закладу, відбуваються Нейгаузівські музичні зустрічі із запрошенням видатних музикантів-виконавців сучасності.


Музей І. К. Карпенка-Карого

Музей розташований у меморіальному будинку, в якому у період 1872—1883 років мешкав з родиною видатний український драматург і театральний діяч, у місті Кіровограді (колишній Єлисаветград), за адресою:
вул. Тобілевича, 16. Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей І. К. Карпенка-Карого відкрито 24 вересня 1995 року з нагоди 150-річчя від дня народження відомого драматурга, корифея українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича).

За період від 1995 до 2003 року в музеї створено 46 виставок. Найбільший інтерес у відвідувачів викликали, зокрема, експозиції «Карпенко-Карий та Єлисаветград» (до 150-річчя від дня народження корифея), «Співець степової Еллади» (до 100-річчя від дня народження Євгена Маланюка), «Хутір Надія в творах образотворчого мистецтва», «П`єси Карпенка-Карого на сценах театрів України», «Я свеча, я сгорела на пиру…» (до 90-річчя від дня народження російського поета Арсена Тарковського), «Земляки - лауреати літературних премій», «З порога смерті», присвячена письменникам-жертвам політичних репресій, «Слово про місто» (Єлисаветград-Кіровоград в творах відомих українських та російських письменників), «Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене» (родина Тобілевичів і український театр).

Щорічно зростає кількість відвідувачів музею — у 1995—2003 роки заклад відвідало 19 тисяч осіб, для яких було проведено 500 екскурсій.


Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Перший храм на Ковалівці (тодішнє Єлисаветградське передмістя), згідно з церковними відомостями, було влаштовано в 1787 році — коштом прихожан і місцевих жителів Бульварної вулиці (нині вулиця Фрунзе) побудували дерев`яну православну церкву. 19 жовтня 1790 року священик Успенського Собору Дмитро Смолодович єдиний його престол освятив в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Першим священиком храму був Федір Кедников (або Кедліков).

Той перший храм був не лише дерев`яним, а й не дуже великим, у зв`язку з чим уже 1824 року купець Петро Щедрін виділяє гроші на будівництво нового, кам`яного, в якому планувалося додати до вже існуючого престолу ще два — Вознесіння Христа Спасителя й апостола Петра. Вже після смерті Щедріна будівництво церкви тривало за рахунок міської казни, й було завершене в 1849 році.

Для храму була відведена чимала ділянка землі, на якій старанням кліру й прихожан був розбитий сад. І хоча по інший бік від залізниці була виділена територія під цвинтар, частина землі при Покровському храмі також використовувалася для поховання померлих храмових священнослужителів і найбільш видатних прихожан. Дерев`яний же храм за ініціативою міщанина Петра Погорєлова та інших перенесли на кладовище за залізницею, посвятивши його іконі Богоматері. У 1902 році архітектурний комплекс Свято-Покровського храму був доповнений двоповерховою будівлею в стилі класицизму. Тут стараннями настоятеля священика Сорокіна була відкрита однокласна церковна школа. Будівля збереглася до тепер. Ковалівський Покровський храм був закритий 1932 року.

Від 1942 року служби в ньому поновилися, але на початку 1960-х років храм знову закрили. Відтоді приміщення культової споруди використовували в найрізніший спосіб — тут ремонтували техніку, зберігали сіль і складували склотару. У 1988 році храм повернений православним прихожанам в украй непридатному для відновлення служб стані. Не збереглася прилегла до храму історична територія, яка в 1960-ті роки була забудована 5-типоверховими «хрущівками», знищені господарські споруди тощо. Таким чином, церковна територія скоротилася з 5 733 м? до 240 м?.

Старанням багатьох людей служби в храмі Покрову Пресвятої Богородиці поновилися вже в 1989 році. У Свято-Покровській церкві було здійснено відновлювальні роботи. Поставлений новий іконостас — різьблений, дерев`яний, подібний на той, що був у використанні в середині XIX століття і не зберігся в радянський час (художник Ігор Сиротюк, столяри: Сергій Куроп`ятник, Юрій Корня), зведена кам`яна огорожа.


Спасо-Преображенський собор

Історія створення Спасо-Преображенського собору доволі насичена. Фактично відразу після облаштування Фортеці Святої Єлизавети всередині XVIII століття у цих краях з`являються переселенці, в тому числі і старообрядці. Селитися їм тут дозволило керівництво фортеці. Вже за 100 років, а саме у 1850—1860-х роках основна маса старообрядців перейшла в православ`я. Парафіяни, прийнявши православну віру, почали передавати до нових храмів свої цінності — утвар, ікони. 1798 року дерев`яна церква згоріла. Причина пожежі невідома. 1799-го на її місці за проектом і планом Кіндрата Парфенова було збудовано кам`яну п`ятиглаву двоповерхову церкву. На жаль, її було спроектовано без ведення відповідної документації і як наслідок — з неналежним дотриманням технічних умов, відтак, як і передбачалося, за якийсь час церква розвалилася.

Згодом, уже на початку 1810-х рр. було розпочато нове будівництво кам`яної церкви, на цей раз офіційно і з додержанням необхідних правил будівництва. Церква була одноповерховою, трьохглавою. Будівництво (власне перебудову) закінчено і освячено храм 1813 року — дата, що відтоді є офіційною для відзначення річниць собору (т.ч. 2013 року Спасо-Преображенський храм святкуватиме 200-ліття свого заснування).

У радянський час, коли боролися з релігією, собор припинив свою діяльність як культова споруда. А 1965 року в його стінах було відкрито міську картинну галерею. Власне це і допомогло зберегти церкву від руйнації як такої.

З проголошенням незалежності України господарем Спасо-Преображенської церкви 1992 року знову стала релігійна громада УПЦ МП, і відтоді служби в ньому не припиняються. Але перші богослужіння по великій перерві пройшли в церкві ще 1991 року. Після відновлення служб у 1991 році храм не тільки прикрасився зовні, але й став притулком для багатьох святинь.

Спасо-Преображенський собор прийняв на вічний спочинок покійних архієпископа Кіровоградського і Олександрійського Василія та обласного благочинного протоієрея Всеволода Затовського.

31 грудня 2006 року в Спасо-Преображенській церкві Божественну літургію очолив єпископ Кіровоградський і Олександрійський Пантелеімон. Після служби був відслужений подячний молебень не тільки на честь закінчення 2006 року, але й з нагоди святкування 15-ліття відродження церкви після того, як вона з картинної галереї була знову перероблена під храм. На молебні були присутні настоятелі Покровської, Єлисаветградської храмів, а також собору на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Спасо-Преображенський собор є важливою складовою у розвитку духовної культури населення Кіровоградського краю. Недільна школа разом з єпархіальним управлінням і організацією «Православна Просвіта» регулярно проводять Преображенські читання, катехізаторські курси для священнослужителів єпархії, семінари, конференції, а також благодійні акції.


Церква Святого Володимира

У 1795 році в Єлисаветграді на місці старої дерев`яної каплиці наприкінці сучасної вулиці Пашутіна, почалося будівництво нового храму, який був освячений 13 липня 1826 року в ім`я Покрови Пресвятої Богородиці. Проте відразу після освячення храм був закритий, оскільки місцеві віряни, для яких він зводився, відмовилися здійснювати у ньому єдиновірські служби.

Лише 1847 року місцеві віряни погодилися прийняти священика, але за умови вільного вибору його ними. Священика запросили здалеку — з міста Обоянь (тодішня Курська губернія), і таким чином служби розпочалися в храмі лише 1 листопада 1847 року.

У радянський період храм був закритий, а у відновленій після ІІ Світової війни будівлі впродовж тривалого часу розміщувався клуб працівників торгівлі. У серпні 1996 року приміщення церкви міська влада передала православній громаді.

Нині у храмі діє Церква Святого Володимира (Свято-Володимирська церква) УАПЦ.

Будівля церкви, що є історико-архітектурною пам`яткою, перебуває в загрозливому напівзруйнованому стані, міська ж влада, готуючись до відзначення 250-ліття міста (2004 рік) не спромоглася виділити кошти на відновлювальні роботи в церкві.