Раніше місто називалося Богуслав. Заснував його князь Ярослав Мудрий у 1032 році як форпост на південному кордоні руської держави. 1240 року Богуслав ущент зруйнували орди Батия. Відродився він у XIV столітті вже у складі Литви. 1589 року польський король віддав місто у власність Янушеві Острозькому. Князь укріпив замок, а мешканців міста наділив значними привілеями. У 1620 році місто отримало Магдебурзьке право. Приблизно тоді ж сформувався козацький полк, який з перемінним успіхом існував до 1702 року. Полк прославився в 1702 році, коли на чолі з Самійлом Самусем підтримав повстання Семена Палія.

Богуслав був одним із найактивніших міст під час усіх козацьких та гайдамацьких повстань. Але відомий Богуслав своєю легендарною донькою, героїнею народних дум Марусею Богуславкою. Під час одного з татарських набігів вона потрапила у неволю і опинилась у гаремі турецького султана. Якимось чином Маруся роздобула ключі від в’язниці й випустила на волю кілька сотень козаків-невільників. Нині в центрі міста на березі Росі стоїть пам’ятник Марусі Богуславці.

Із 1774 року місто було у власності Станіслава Понятовського, але через одинадцять років його викупив Ксаверій Браницький. А в 1796 році Богуслав отримав статус повітового міста, яким залишався до 1846-го.

У ХІХ ст. Богуслав відвідали багато відомих людей. Серед них Гоголь і   Пушкін. Уродженцем Богуслава був художник Іван Сошенко, а його друг Тарас Шевченко неодноразово бував у місті. У 1859-1861 рр. в богуславському духовному училищі працював Іван Нечуй-Левицький, який, до речі, тут же й навчався (1847-1852 рр.). 1877 року до Богуслава приїхав 18-річний Соломон Рабинович (Шолом Алейхем). Три роки він працював учителем дочки багатого орендаря Елімелеха Лоєва. Майбутній всесвітньо відомий письменник закохався в свою ученицю. 1883 року, всупереч волі Елімелеха, Соломон викрав Ольгу Лоєву та одружився з нею. А в 1885-му до мста приїхала Марко Вовчок. Перед переїздом до Хохітви вона рік прожила в Богуславі.

Троїцька церква

Головною пам’яткою Богуслава є ефектна соборна Троїцька церква. Збудували її у 1862 році на місці старої дерев’яної церкви. Будівля збудована у нетиповому для українських православних храмів стилі. Це кругла в плані, оточена колонадою велика ротонда з прибудованою дзвіницею. Парадний фасад церкви – чотириколонний портик тосканського ордеру. Церкву видно здалеку, адже розташована вона на пагорбі над долиною Росі.

Кам’яниця

Найцікавіший серед адміністративних будинків є будинок початку XVIII століття (1726 рік). Це рідкісна для Центральної України будівля – кам’яниця (вул. Шевченка). Спочатку вона виконувала житлово-фортифікаційні функції, а в другій половині ХІХ століття тут розміщувалась єврейська релігійна школа Хедер. У пореволюційні роки кам’яниця була клубом для глухонімих у роки німецької окупації – управлінням гестапо, а після війни тут організували музей комсомольської слави. Вже у ХХІ столітті ця симпатична будівля була реставрована, нині у ній облаштовують Музей народних промислів.

Миколаївський монастир

Миколаївський монастир (вул. Озерна, 35). Обитель була заснована ще в XVI ст. й тривалий час залишалась головним осередком православ’я в краї. У XVI І ст. поляки зробили монастир греко-католицьким, але після гайдамацького повстання у 1768 році він знову став православним. У ХІХ столітті при монастирі діяло духовне училище, а 1853 року на території обителі збудували величний Успенський собор з високою дзвіницею. Ця споруда не збереглась. Під час ІІ Світової війни вона була дуже пошкоджена, а в 1948-1950 роках її взагалі розібрали.

Монастир функціонував до 1929 року, потім його закрили, а келії облаштували під господарські потреби. Відновили обитель у 1993 році.