м. Біла Церква

назад

Біла Церква – одне з найпривабливіших для туристів міст Київщини. Власне, містечко над Россю на півдні області(їхати трасою М05) має поважний вік, адже заснував його ще 1032 року сам Ярослав Мудрий і назвав, згідно з тогочасною модою, на свою честь Юр`їв (християнське ім’я князя Юрій). Тут стояла фортеця для оборони кордонів Київської Русі від кочівників. Та згодом за містом закріпилася інша назва – Біла Церква, від збудованого в місті єгипетського храму. У ХІІІ ст. розвинене торгове місто спіткала важка доля, характерна для багатьох давньоруських полісів – зруйнування ордою Батия. Проте стратегічне положення на перехресті торгових шляхів допомогло йому досить швидко відродитися. В наступному столітті тут окрім торгівлі бурхливо розвивались ремесла. З X І V ст. Біла Церква перебувала під польською короною, а 1651 року Б. Хмельницький підписав тут мир із Польщею. Взагалі, гетьмани – й українські, і польські – не обходили увагою багате поселення. Місто пам’ятає Хмельницького, Мазепу, Браницького. Останній довгий час був господарем Білої Церкви й передав її в приватне володіння своїм нащадкам.


    Олександрія

    Найвизначніша пам`ятка міста – парк «Олександрія», закладений Ф. Браницьким наприкінці XVIII ст. на честь дружини Олександри. Хоча багато чого з витворів скульпторів, зодчих, садівників (один із них віддав паркові 50 років життя), на жаль, не збереглося, проте дендропарк навіть у такому спрощеному вигляді вражає величчю та красою. Порівняно з уманською «Софіївкою» він хоч і не такий парадний, проте відвідувачі почуваються в «Олександрії» вільно і затишно. Залишки колишніх розкошів у вигляді Китайського місточка чи колонади «Луна» не переобтяжують і не тиснуть, а тінисті куточки запрошують відпочити й помріяти на самоті.  


    Костьол Іоанна Предтечі

    Головною спорудою Замкової гори є костьол Іоанна Предтечі – єдиний католицький храм міста, який спорудили на кошти Ксаверія Браницького у 1812 році. Саме з цієї споруди рекомендується розпочати мандрівку Білою Церквою.

    Раніше, у XVIII столітті, на місці костьолу стояла католицька каплиця польського гарнізону, а ще раніше – єзуїтський монастир, якому передував монастир авґустинців; зруйнований Семеном Палієм під час взяття Білоцерківської фортеці.

    Костьол Іоанна Предтечі є знаковою спорудою для Білої Церкви, сучасна католицька громада якої налічує всього близько ста парафіян. Кожну годину в центрі міста лунає дзвін не ратуші (такої будівлі тут просто немає) і не кафедрального православного собору, що розташований навпроти, а саме костьолу. Це данина традиції, яка з ` явилась ще в далекому 1842 році, коли на одній з дзвіниць встановили годинник. Ще одна традиція з`явилась у 90-х роках ХХ століття – відвідування концертів камерної та органної музики, які зазвучали   під склепінням костьолу після встановлення тут органу (інструмент   виготовили майстри з чеської фірми « Rieger - Kloss »).

    Поглянувши на елегантні фасади костьолу, вирішені у стилі класицизму, важко припустити, що товщина його стін 140 сантиметрів, а внутрішнє оздоблення споруди є просто помпезним – орнаментальне ліплення, виконане італійськими майстрами, коштувало замовникам більше, ніж уся будівля. Крім того, в інтер’єрі споруди зберігся 61 квадратний метр монументального живопису. Але чомусь туристи доволі рідко   відвідують костьол, який, до речі, відкрито щоденно. Невже їх відлякує суто символічна ціна за вхід?


    Церква Марії Магдалини

    Зовсім недалеко від Замкової гори, але вже на правому боці Росі, розташована церква Марії Магдалини. Цю будівлю чомусь незаслужено обминають туристи, хоча вона є чи не найулюбленішим і найвідвідуванішим храмом жителів не лише Білої Церкви, а й усієї Південної Київщини. Церква, яку збудували 1843 року на кошти Браницьких, за радянської доби була єдиним   діючим храмом міста. А на початку 90-х років ХХ століття вона пережила справжній паломницький бум – на свята, особливо на Великдень, до неї сходились десятки тисяч парафіян. У 2001 році поряд з церквою Марії Магдалини заклали великий жіночий монастир. Щоб дістатись до церви Марії Магдалини, потрібно перейти на правий берег росі. Для цього слід скористатись пішохідним містком, прокладеним над старовинною греблею.


    Торгові ряди

    Одна з найвідоміших пам`яток міста – Торгові ряди. Цю унікальну споруду збудували Браницькі у 1809-1814 роках. Сталося це після підписання угоди з єврейською громадою та початку масового заселення Білої Церкви євреями.

    Торгові ряди ( місцева назва БрУМ – Браницьких універсальний магазин), які були розраховані на 85 крамниць, стали осередком єврейського життя в міст. Браницькі завдавали ряди в оренду, і саме навколо них селилися євреї, численність яких у Білій Церкві упродовж ХІХ століття стрімко зростала. У 1861 році єврейського населення в місті налічилось 9808 осіб, а у 1897 р. -18720 (53% від загальної кількості населення).

    Зростанню єврейської громади сприяли власники міста. Графиня Олександра Браницькі тримала чоловіка «під каблуком» в сама керувала господарством Білоцерківщини. Тому, зрозумівши, що від численної міської шляхти немає жодних прибутків, вона змусила старого графа підписати угоду з євреями. Стлося це у 1806 році.


    будинок Таубіна

    З-поміж «єврейських» будівель одним з найпривабливіших є будинок Таубіна (б-р Олександрійський, 6),   в якому зараз філіал Національного університету культури   і мистецтв.  


    Купецька синагога

    Купецька  синагога ( в «Реєстрі нерухомих пам`яток України» вона чомусь іменується «молитовним будинком») кілька разів добудувалася в ХХ столітті, тому дещо втратила характерні риси культової юдейської споруди.


    Хоральна синагога

    Хоральна синагога (у християнській відповідності її можна прирівняти до кафедрального собору) – дуже велика і помпезна будівля.


    Київський обласний музично-драматичний театр

    Неподалік від Торгових рядів, на розі Клубного провулку та вулиці Гетьманської розташований Київський обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського.

    Довжелезний будинок, в якому зараз розміщено театр, у ХІХ столітті був господарською спорудою Браницьких (одні кажуть складом, інші – стайнею), але потім її переробили у приватний театр – «Палас». На початку 20-х років ХХ століття сюди приїхала трупа молодого театру Кийдрамте, якою керував видатний режисер Лесь Курбас. Театр «Палас» націоналізували, і він став «Театром Т. Г. Шевченка». У 1920 році у цьому театрі вперше в Україні Курбас поставив трагедію Шекспіра «Макбет», того ж року він відкрив у Білій Церкві курси акторської майстерності, а через три роки тут було створено фінал театральної майстерні «Березіль» з єврейською театральною секцією. 1928 року театру присвоїли ім`я Леся К у рбаса , Але через п’ять років режисера репресували, його трупа розпалась, а до Білоцерківського театру приїхала група випускників Київського музично-драматичного училища.


    Зимовий палац

    Поряд із Соборною площею, майже на березі Росі, стоїть Зимовий палац Браницьких. Збудували його на початку ХІХ століття. Зараз тут міститься школа мистецтв.