(Рос. Новомиргород)

Населення: 12 528 осіб

Новомиргород вперше згадується в 1740 році як запорозький зимівник — хутір Тресяги (Трейсачі, пол. — болота, плавні). Тут налічувалось близько 20-30 господарств. Нові землі поступово починають заселятись вихідцями з різних регіонів України. Переселенці, а саме вихідці з Миргорода Полтавської губернії, біля урочища Тресяги заснували Новий Миргород. Першими будівничими тут були козаки Миргородського полку на чолі з полковником Василем Капністом.

В 1752 році Новомиргород став адміністративним центром новоствореної за розпорядженням російського уряду військово-поселенської території Нова Сербія. Командиром військового корпусу і очільником Нової Сербії був призначений сербський полковник Іван Хорват. В 1752-1764 роках в Новомиргороді знаходився центр новосербського Гусарського полку — одного з двох полків Нової Сербії та відповідно його Перша рота. 6 грудня 1752 року Іваном Хорватом було почато будівництво кам'яного собору Святого Миколая, що знаходився на території шанцю.

В 1759 році в районі Новомиргорода гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських. Об'єктами нападів часто ставали слободи та маєтки сербських офіцерів. В 1773 році Новомиргород отримав статус міста, і був виведений з шанців. В 1784 році перетворено на посад.

Територія Златополя почала заселятись ще з 1659 року. В 1686 році, після підписання Вічного миру між Росією та Польщею, місто увійшло до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйполе і стало власністю князів Любомирських. Про назву «Златопіль» існує легенда, що Катерина ІІ, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву «Злато поле» – Златопіль. У 1792 році, в результаті Другого поділу Польщі, містечко стає власністю князя Потьомкіна.

В 1803 році Новомиргород увійшов до складу Херсонської губернії як повітове місто. В 1836 році в місті розташувалось управління п'ятого-сьомого округів Новоросійського військового поселення, адміністрація сьомого округу та його першої волості. З цього часу місто почало перебудовуватись на військовий лад. Після скасування військових поселень у 1859 році управління містом здійснювала міська дума. Новомиргород знову отримав статус заштатного міста, економічний розвиток помітно прискорився.

Новомиргородський краєзнавчий музей

Новомиргородський районний краєзнавчий музей був заснований з ініціативи вчителів міста в 1967 році. На даний час  музей розташований в будівлі початку XX століття в центрі міста за адресою: вул. Карла Маркса, 53. Кількість предметів основного фонду становить 1611 одиниць, а науково-допоміжного — 60 предметів.

Миколаївський собор

Початок будівництва собору було покладено 6 грудня 1752 року полковником Іваном Хорватом. Був збудований по благословінню Київського митрополита Тимофія Щербацького (1748 — 1757 роки). Будівництво собору велось за рахунок загальної суми асигнацій російського уряду, виданих Івану Хорвату на розвиток краю.

В 1792 році праворуч від головного входу в собор було поховано генерал-аншефа російської армії Петра Текелія. Над місцем склепу, на стіні храму висіло полотно з епітафією (тепер зберігається в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї).

Після набуття Новомиргородом в 1794 році губернського та єпархіального значення, собор Святого Миколая став кафедральним. Сюди були переведені духовна семінарія та консисторія. В 1799 році єпископом став архієрей Афанасій Іванов.

В 1804 році після переведення Павлом I архієрейської кафедри з Новомиргорода до Катеринослава, Миколаївський собор втратив статус кафедрального і став звичайним міським собором. Його настоятелем став протоієрей Федір Дмитрієвський з підпорядкуванням всього новомиргородського духовенства Єлисаветградському духовному правлінню.

На Великдень "Діяння святих апостолів" з амвона собору читалися старослов`янською, грецькою, староєврейською та латинською мовами. В цей час рідко, через невеликі інтервали, дзвонили в дзвін, який висів на третьому ярусі дзвіниці. Саме цей дзвін мав особливе, заспокоююче своєю мелодійністю звучання. Існувала легенда, що коли його відливали, в місто приїхав один запорозький козак, який не назвав свого прізвища, привіз із собою чимало срібла і попросив, щоб його розтопили в тому литві.

В 1932 році, під час чергової атеїстичної кампанії Миколаївський собор було продано на злом маловисківській цукроварні, після чого підірвано. Ще раніше з дзвіниці зняли дзвони.

Іллінська церква