 |
( рос. Киев) Вважають, що місто Київ заснував ще в V столітті полянський князь Кий. З 882 р. Київ стає столицею Русі. Населення – близько 4 млн. (за офіційною статистикою – 2.7 млн.). Площа міста 839 км2. Розташований на обох берегах р. Дніпро. Київ має 10 адміністративних центрів: Голосіївський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинский, Шевченківський, Солом`янський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський. Археологічні розкопки показують, що поселення на території Київської області існували вже 15 000—20 000 років тому. Київ багатий на історичні факти. Кожна частина києва це своя історія.
Андріївський узвізВід Андріївської церкви починається Андріївський узвіз, що серпантином в’ється між київськими горами і тягнеться аж до Подолу. Важко знайти іншу вулицю у світі, що своєю мальовничістю порівняється з Андріївським узвозом. Мабуть, саме тому його так обожнювали люди мистецтва. Тут мешкало багато славетних митців – художників, скульпторів, письменників. Найвідоміший з них - Михайло Булгаков. Будинок на Андріївському узвозі, 13 так і називється «Будинок Булгакова». В цьому будинку він мешкав з 1906-1916 рр. і з 1918-1919 рр. Саме тут Булгаков оселив героїв повісті «Біла гвардія» і п`єси «Дні Турбіних». Зараз тут працює музей. 1999 року просто біля сходів, що ведуть до Андріївської церкви, з`явився ще один улюблений киянами пам`ятник. Звичайно, всі легко пригадують, що у класичній комедії «За двома зайцями» саме тут відбувалося невдале вінчання Свирида Голохватова і Проні Прокопівни. Перонажі М. Старицького у Виконанні Олега Борисова та Маргарити Кринициної і стали героями симпатичного «монументу». Одне не зрозуміло: сюди чомусь теж занадилися із квітками київські молодята. Справді дивно - «роман» Проні й Голохвастова начебто не надто вдалий взірець для них...
Андріївська церкваСаме в Андріївській церкві (Андріївський узвіз, 23) двадцять століть тому за прадавньою легендою, переказаною у «Повісті временних літ», апостол Андрій Первозванний встановив хреста і виголосив пророчі слова про те, що тут буде град великий т славетний, і благословив мальовничі гори над Дніпром. Побажала мати тут церкву спеціально для царської родини імператриця Єлизавета І, навіть під час перебування в Києві 1744 року заклала перший камінь в її фундамент. Відносно невелика й стримана порівняно з пишними імперськими витворами Андріївська церква вважається мало не найвишуканішим шедевром В. Растреллі. Безпосереднім віконцем проекту, її будівничим став московський архітектор Іван Мічурін. Через специфіку крутих київських схилів довелося підводити під церкву ще одну, врізану у схил гори споруду, котла б слугувала храмові цоколем. Цей двоповерховий будинок нині займає духовна семінарія. А до церкви н пагорбі ведуть урочисті чавунні сходи. Храм прикрашають чудовий різьблений визолочений іконостас, розписи й картини талановитих майстрів. Сьогодні Андріївська церква виконує потрійне призначення: це і музей, і діючий храм, і прекрасний за акустикою, ще й цілковито неповторною атмосферою концертній зал, де відбуваються вишукані концерти камерної музики. Вечір на такому концерті стане справді незабутнім спогадом про Київ.  
Будинок В.ГородецькогоБудинок В.Городецького, або як його ще називають «будинок з химерами» - знаходиться просто навпроти Президентського палацу. Архітектор був автором десятків блискучих робіт в Україні, Польщі, Ірані - від костелу святого Миколая, Національного Художнього музею, караїмської кенаси в Києві до вокзалу й палацу шахиншаха у Тегерані. Але до сорока років не мав власного дому. Він був би не він, якби не перетворив будівництво свого помешкання на іще одну авантюрну історію: для початку обрав кручу, яку всі вважали цілком непридатною для жодного будівництва(його досвідчений колега навіть побився об заклад, що це неможливо); затим використав цілком новітній для тих часів матеріал – бетон; нарешті сам будинок перетворив на химерну казку в камені. За два роки дім Городецького був готовий. Допомагав йому в створенні шедевра знаменитий Еліо Саля, автор скульптур звірини, реальної та фантастичної, й тваринних орнаментів, що прикрасили фасад казкового будинку. З боку вулиці видно лише три поверхи, але насправді їх шість, врізаних у гру; щоб утримати споруду на карколомній кручі під фундамент у підступний київський ґрунт вгатили 50 свай. Внутрішній інтер’єр відзначався винятковим шиком: адже собі архітектор лишив лише скромну десятикімнатну квартиру, а решту сім (це на шести поверхах!) винаймали «найґламурніші» з київських багатіїв. Зараз будинок належить Адміністрації Президента.
Будинок Державного банкуКиївську контору Державного комерційного банку засновано 1839 р. У 1860 р. комерційний банк перетворено на Державний банк. До зведення нового власного будинку містився у садибі № 9 на тій самій вулиці. Одна з перших монументальних банківських споруд в Україні. 1900 р. було оголошено архітектурний конкурс на проект Київської контори Державного банку, в якому переміг проект арх. О. Кобелєва. Фасад розроблено арх. О. Вербицьким. У його оформленні взяли участь скульптори Еліо Сала і Ф. Соколов. 1902 р. відбулися закладини будинку, 1905-відкриття. 1934 р. за проектом арх. О. Кобелєва та участю арх. В. Рикова надбудовано третій і четвертий поверхи із збереженням загального стилю оздоблення будинку. 1983-1984 рр. здійснено консерваційно-реставраційні роботи (арх. І. Малакова, художник-реставратор А. Марам-польський, керівник І. Дорофієнко). Триповерховий, з підвалами, цегляний, у плані Н-подібний, з розміщеною у центрі операційною залою (пл. 720 кв. м). Перекриття залізобетонні, над залою - по металевих фермах. З боку головного фасаду міститься сходовий вестибуль і малі зали зі склепінчастими перекриттями. Фасад облицьовано штучним каменем, що імітує діорит і пісковик, колони - з лабрадориту. У порталі та карнизі застосовано майолікові вставки, па наріжжях будинку - скульптури драконів з бетону. Головний фасад має тридільну композицію з розвиненою центральною частиною і триарковим порталом входу. Виконаний у формах раннього ренесансу з елементами готики й романського стилю. Обабіч - проїзди з декоративними кованими Ґратами. У тому ж стилістичному ключі виконано оздоблення інтер`єрів, де широко застосовано ліплення у вигляді ренесансно-готичних орнаментів, скульптурні елементи, природний і штучний камінь, дерев`яне столярне заповнення вікон і дверей високого ґатунку, кольорові вітражі тощо. Особливу увагу приділено прямокутній у плані двосвітній операційній залі з підвісною заскленого стелею та біломармуровим фонтаном у центрі, її простір поділено балконом із ажурними металевими ґратами на два яруси, стіни яких ритмічно членовано арковими прорізами. Балкон спирається на вміщені в міжвіконнях подвійні фігурні кронштейни з лев`ячими масками. Аркові віконні й дверні прорізи оздоблено крученими колонками й орнаментальним обрамленням. П`яти фальшивого склепіння стелі заповнено ліпними картушами з символами різних галузей людської діяльності, а також алегоричними барельєфними зображеннями Вулкана - бога вогню і ковальства, Меркурія - бога торгівлі, ремісництва і скотарства, Мінєрви - богині мудрості, Церери - богині землеробства і родючості (скульптура та орнаменти виконані ск. Е, Сала). Падуги фальшивого склепіння завершується сталактитовим фризом і карнизом з модульйонів, на які спирається засклена частина стелі. Світлу колористику зали, пофарбованої у ніжні пастельні тони, доповнюють кольорові акценти: вміщені на теракотовому тлі ренесансні арабески над прорізами, кольорові вітражі вишуканого квіткового малюнка у фрамугах готичних вікон, виконане в техніці розпису по склу зображення захисника Києва архістратига Михаїла на стелі зали, відновлене за первісним малюнком у 1994 р. (від 1934 р. тут було зображено герб СРСР), і малого герба України - тризуба в обрамленні орнаменту по кутах (худ.-реставратор Є. Чорнокозенко). Споруда відзначається високою якістю архітектурної пластики, багатством форм і фактури, мистецького вирішення. Є типовою для періоду історизму стилізацією на теми італійських палаццо. Відіграє важливу роль в архітектурному ансамблі вулиці.
На місці банку раніше стояв житловий будинок, в якому 1822-1825 рр. відбувалися таємні збори декабристів. Понад чверть століття Київською конторою Державного банку управляв Афанасьєв Георгій Омелянович (1848-1925 рр.) -історик, громадський діяч. Саме він у 1894 р. почав клопотання щодо будівництва нового банківського будинку. 1918 р. був державним контролером, міністром закордонних справ в уряді гетьмана П. Скоропадського. Помер на еміграції в Белграді. 1975 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку, на якій в аркоподібному заглибленні вертикального прямокутника високим рельєфом зображено п`ятьох страчених декабристів (ск. М. Вронський, арх. В. Гнєздилов).
Видубецький монастирНайдавніший з монастирів – Видубицький. Уперше згадується 1070 р. Саме тут виринула дерев ` яна статуя язичницького бога Перуна, скинена в Дніпро під час хрещення Русі князем Володимиром у 989 р. Тут у 1116 р. ігумен монастиря Сильвестр редагував «Повість минулих літ», тут також складався й Київський літопис. Чудовий архітектурний ансамбль склався у XVII-XVIII ст.
Володимирський соборВолодимирський собор ( бульвар Т. Шевченка, 20). Це одне з київських див. Величезний храм спорудили наприкінці ХІХ сторіччя у старовізантійському стилі. А розписували собор найкращі художники – Васнєцов, Нестеров, Врубель, Пимоненко та інші визначні митці. Таке сузір’я блискучих майстрів створило надзвичайно оригінальний ансамбль розписів собору. Пензлю Васнєцова належить не лише славнозвісна центральна композиція храму – «Богоматір із немовлям», а й багато інших, настільки ж прекрасних. Стіни прикрашено розписами не лише за біблійними сюжетами, а й цілою галереєю зображень давньоруських князів та святих, сценами з давньоруської історії. Велич і краса собору, хоча й «молодого» порівняно з іншими головними храмами Києва, вражає.  
Золота брамаНа жаль, Золоті ворота, які бачить туриcт сьогодні – просто гарний муляж, своєрідний «футляр», що закриває собою рештки воріт справжніх. Щиро кажучи, коли цей «футляр» будували (1982 рік), далеко не всі кияни буди в захваті від такого дрібного історичного хуліганства. Нічого, звикли, нині мальовничий сквер без іграшкових (насправді) Золотих воріт годі уявити. А сквер дійсно чудовий. Одна заувага: якщо киянин чи киянка призначають вам там рандеву «між двома гривнями і котом», не кваптеся дзвонити до «швидкої психіатрички»: йдеться про розташовані тут неподалік один одного монумент Ярославу Мудрому ( точнісінько такий, безбородий Ярослав прикрашав двогривневі банкноти.) За часів Ярославових перед мандрівником, котрий увійшов через Золоті ворота, розкривалася вражаюча панорама Княжого міста з численними храмами й палацами. Нині Київ тут виглядає інакше, але теж дуже гарно.   
Іллінська церква (1692р.)Ця церква носить ім’я одного з найбільш шанованого на Україні пророка – Іллі. Перший храм на цьому місці був зведений ще до Хрещення Русі – отже більш, ніж тисячу років тому. В «Повісті минулих літ» сказано, що саме тут присягав князь Ігор та його військо перед одним з походів. Незважаючи на руйнації, які пережила церква – вона вистояла протягом віків. До нашого часу частково збереглись перші розписи теперішнього храму. На території Іллінської церкви є бурса, в якій певний час проживали спудеї Києво-Могилянської Академії, що знаходиться поруч. Богослужіння в ній були відновлені ще за часів радянської влади – у 1960 р., що є дивом. Поруч, поблизу церкви Миколи Набережного, знаходиться джерело з артезіанською водою.
Інститут шляхтянокІнститут шляхетних дівчат. Зведення споруди інституту шляхетних дівчат у Києві було складовою частиною урядових програм, започаткованих ще у другій половині XVIII століття, у сфері жіночої освіти та виховання у Російській імперії. Ці заходи буди спрямовані на створення спеціальних навчальних закладів на початку у Санки-Петербурзі та Москві, а пізніше у найбільших губернських містах імперії.
Одночасно із будівництвом споруди університету св. Володимира у Києві за проектом Вікентія Івановича Береті у квітні 1839 року було розпочато зведення будинку Інституту шляхетних дівчат. Місцем для будівництва Інституту була обрана широка простора ділянка зі сквером перед нею, зі старим парком на горі, що круто здіймається над Хрещатиком. Відмова від монументальності, подрібненість архітектурних форм, групування внутрішніх приміщень великими гніздами наближають споруду інституту до великого, але затишного особняка.
Крупний об’єм класицистичної споруди, обернений головним фасадом до Інститутської вулиці з поворотом до Хрещатика, займає чільне положення на місцевості та серед оточуючої забудови.
Через новаторські прийомі, застосовані архітектором у конструкції фундаментів, та суперечки через це за наглядовим органом, В.І. Беретті відсторонили від будівельних робіт. Проте через півтора роки архітектор знову приступив до зведення проектованого ним будинку і на середину 1842 року споруда була практично завершена, а через рік здана в експлуатацію.
У 1863 році до північно-східного кута інституту була прибудована двоповерхова будівля флігеля, схожа з основним корпусом за характером архітектурних та конструктивних рішень. У 1890-і роки на території садиби був зведений двоповерховий цегляний еклектичний будинок гуртожитку, що примикав до північно-східного кута головного корпусу.
Після встановлення радянської влади в Києві у споруді Інституту розміщувались різні військові та цивільні установи, у передвоєнні роки НКВС.
У 1920 році пожежа пошкодила північно-західний кут будівлі. У 1941 році споруда значною мірою постраждала від вибухів та наступної пожежі. Цегляний остав був взятий під охорону Управлінням у справах архітектури при Раді Міністрів.
Відбудована у повоєнний час споруда була значною мірою розширена та доповнена новими архітектурними елементами.
Київська фортеця Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 року, завод "Арсенал" і багато інших об`єктів: валів та оборонних мурів Києва.
Історія фортифікації Києва почалась наприкінці V – поч. VI ст. з городища на Старокиївській горі. Тоді воно було укріплене земляними валами., ровами та частоколами. Але зі здобуттям Києвом слави столиці Київської Русі створено велику систему укріплень міста. Кожна частина міста мала свою оборонну систему. На жаль, після нищівної поразки від хана Батия 1240 р. фортифікаційні укріплення занепали. Новий етап починається вже в період польсько-литовського владарювання – зводиться фортеця-замок на горі Хоревиця на Подолі (Литовський замок). Вже перебуваючи під владою Російської держави, на території Києва були збудовані фортечні укріплення від Хрещатика до Печерська – власне останнє укріплення було розбудоване. Цих заходів вжили з метою запобіганню ризику проникнення ворога через територію тодішньої України до Росії. В 1679 р. козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII ст. об’єднують старокиївські та печерські укріплення - утворюється одна величезна фортеця. На початку XVIII ст. Печерська цитадель вже була повністю розбудована.
Наступний період розбудови оборонних споруд Києва визначається будівництвом Печерської цитаделі під проводом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра I. Спорудження відбувалось за системою французького інженера Вобана. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. За проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що поєднується з Печерською цитаделлю. Масштабні реконструкції проводяться за правління царя Миколи I, який затвердив план розширення фортеці. На початок 60-х рр. XIX ст. вона складалася з таких частин: ядро – цитадель, два самостійних укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами і вежами.
Після цього перепланування планувалось також залишити території поблизу фортеці лише для військових цілей, а мешканців цього району переселити. Цю ідею зустріли опором і вирішено було збудувати замість цього декілька укріплених фортів. Один з них був збудований на Лисій горі для захисту відступів до залізничного мосту. З часом фортеця перетворюється на таку, яка використовується під склад.
Фортеця використовувалась не лише як оборонна споруда – тут ще з XVII ст. були місця для ув’язнення людей. З цією метою використовували так званий Косий капонір – це напівпідземна споруда з товстими стінами з цеглини і каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці – звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї і артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в’язниця. Тут утримувалися організатори та учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та ін. Пізніше тут ув’язнювали декабристів та учасників інших визвольних змагань.
Зараз «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але велика частина її споруд знаходять під загрозою руйнації. Цьому «сприяють» нові будівництва поблизу, а також те, що деякі з приміщень зайняті виробництвами – наприклад, склад Київської взуттєвої фабрики (Васильківська брама).
Кирилівська церкваВул. О. Теліги, 12. Церква збудована 1146 р. і слугувала родовою усипальницею чернігівських князів Ольговичів. Тут 1194 р. був похований князь Святослав Всеволодович, один з героїв «Слово о полку Ігоревім». Збереглося 800 м ? фресок ХІІ ст.. і величні розписи М. Врубеля, особливо ікона «Богоматір з немовлям». У місцях, де стародавній живопис не зберігся, композиції були написані учнями київської малювальної школи М. Мурашка: І. Селезньовим, М. Клема новим, І. Їжакевичем, Х. Платоновим, М. Пимоненком Від колишнього архітектурного ансамблю Кирилівського монастиря крім церкви збереглися одна з фортечних веж із фрагментами стін (1760р.) і будинок пральні із сушарнею (1820-і р.), побудованою для богодільні.
Києво-Печерська лавраПерелік духовних скарбів столиці України – Русі одвіку починався із Києво-Печерської Лаври. Не минали й лихоліття: руйнували дикуни – від орди монгольської до комуністів. Проте Лавра вже майже тисячу літ залишається найбільшою святинею країни. Один із найвідоміших монастирів православного світу виник року божого 1051. Засновниками монастиря були преподобні Антоній та Феодосій. Обитель швидко зростала ще за життя засновників. І в наступному від заснування дванадцятому сторіччі її стали шанобливо називати Лаврою – так звалися найповажніші православні монастирі. Перший і головний кам`яний храм Лаври – Успенський – було споруджено у 1073-1089, згодом було звелено інші прекрасні церкви. Києво-Печерська Лавра склалася історично з трьох частин: Верхня Лавра, Ближні печери на схилі гори і далі на підвищенні – храми та будівлі Дальніх печер. Успенський собор споруджували 16 років. Багато таємниць давніх будівничих не розгадані до сьогодні – як-от технологія виготовлення плінфи – пласкої та міцної цегли, секрет надміцного в`яжучого розчину (нині лише знають, що в нього додавали яєчний білок – але в якій пропорції?). Із плином часу такі стіни давньоруських храмів перетворювалися на суцільний моноліт. Собор у середині XVIІ сторіччя було перебудовано в стилі українського бароко. У квітні 1718 року величезна пожежа завдала Лаврі страшної шкоди. Незворотньо знищено було й увесь інтер’єр храму – окрім святої ікони, принесеної до Києва візантійськими зодчими. Храм відновили впродовж наступних років Сучасний зовнішній вигляд – урочистого храму в стилі германського, або мазепинського, бароко – він набув саме тоді. Церкву прикрасили прекрасні розписи на біблійні теми і сюжети з історії давньої і тогочасної України. Іконостас вирізьбив майстер Григорій Петров, а розписав його іконописець Яким Глинський. Царські врата – витвір майстра Михайла Юревича, оклади до ікон робили лаврські злотоковалі, зокрема славетний Іван Равич. Церкву знову прикрасили святині та реліквії. Особливою пошаною у вірян користувалися той самий грецький образ Успіня Божої Матері, а також чудотворна ікона Божественного Дитяти – її безрукий художник написав, тримаючи пензля в зубах. Невдовзі, впродовж 1731-1734 років поряд із собором піднеслася грандіозна Велика Лаврська Дзвіниця. Її творець, знаменитий архітектор Іван (Йоган Ґотфрід) Шедель вважав дзвіницю своїм найбільшим шедевром. Вона сягає у висоту 96 метрів і є одним із уславлених символів столиці. Подейкують, що дзвіниця нахилилася і дуже повільно, але все ж падає. Дзвіниця справді має нахил 62 см (очевидно, вплив дніпровських пливунів), проте дуже давно цей нахил не збільшується ані на міліметр. Серед інших чудових пам`яток Верхньої Лаври та Ближніх печер, що примикають до неї, - церкви Троїцька Надбрамна, Микільська, Всехсвятська з Економічною брамою (всі ці стародавні церкви було відновлено коштом гетьмана Мазепи), а також більш пізня Трапезна – біля неї могили козацьких старшин Іскри й Кочубея (вони намагалися попередити Петра І про перемови Мазепи зі шведами, однак цар їм не повірив, а гетьман донощиків стратив) та Петра Столипіна. Головним храмом Ближніх печер є невелика трьохбанна Хрестовоздвиженська церква. Тут же у ближніх печерах, знаходиться кілька унікальних підземних церков. Дальні печери також відомі своїми похованнями, підземними храмами і мальовничим архітектурним ансамблем – Церквою Різдва Богородиці (1696 р.) та розташованою поруч Ковніровою дзвіницею (названою на честь її будівничого, кріпосного архітектора Ковніра). Цю вишукану 42-метрову споруду справедливо вважають одним із найкращих шедеврів українського бароко. Ще на території Лаври у давніх монастирських будівлях розташовано чимало музеїв – найцікавіший з них , безперечно, - Музей історичних коштовностей. Окрасою його розкішної коекції є славнозвісна скіфська золота пектораль.    
Маріїнський палацВласне, цей шедевр В. Растеллі був частиною того ж задуму, що й Андріївська церква – тобто створення в Києві споруд для імператорських візитів. Будували його впродовж 1744-1752 рр. Прегарний бароковий палац слугував резиденцією для VIP -гостей Києва від Катерини ІІ до фельдмаршала Кутузова. 1819 року він сильно постраждав від пожежі, і повністю відбудували будівлю аж через пів століття. Тоді він і отримав назву Маріїнський – за ім`ям імператриці Марії Олександрівни, яка опікувалася відродженням палацу. З того часу і до революції він був резиденцією для августійших осіб, російських та заїжджих, котрі гостювали в Києві. Нині колишня імператорська резиденція слугу для офіційних прийомів та ауч найвищого державного рівня. Парк навколо палацу також зветься Маріїнський.
Миколаївський костелМиколаївський костел споруджено в 1899-1909 рр. за проектом С. Валовського під керівництвом архітектора Ст. Городецького, в стилізованих готичних формах, з високими стрільчастими вежами. Скульптурні роботи виконувалися в майстерні скульптора Еліо Саля. Реставрований 1979-1980 рр.. У пріміщені костелу відкрито Республіканський будинок органної і камерної музики. Розташований по вулиці Червоноармійській 75.
Михайлівський златоверхийЦей прегарний монастир та Софія ніби дивляться один на одного, створюючи чудовий ансамбль. На жаль, Михайлівський Золотоверхий – не оригінал XII сторіччя. Той сталінська влада висадила в повітря в 1930-х роках. І відтворила красень- монастир київська влада лише в наші дні – у 1997-2000 роках. Нині він виглядає так як після останньої реконструкції XVIII сторіччя, тобто у стилі українського бароко. І нехай те, що ми маємо зараз, - лише копія, помилуватися дзвіницею й храмом, зрештою просто прогулятися затишним і мальовничим монастирським подвір`ям – повірте, неабияка втіха. Поруч можна подивитися на невеликий, але дуже гарний, пронизливо-драматичний пам’ятник жертвам голодомору. І, звичайно, не горішню станцію київського фунікулера. В цілому світі зовсім небагато існує ліній цього екзотичного міського гірського транспорту, а от у Києві фунікулер діє аж із 1905 року. 
Музей народної архітектуриМузей народної архітектури та побуту НАН України заснований 6 лютого 1969 року постановою Уряду. Цьому передували громадські ініціативи, зокрема, публікація відкритого листа про створення музею народної культури в Києві від 14 серпня 1965 року в газеті «Літературна Україна». Урядова програма була розроблена дослідниками народної архітектури та етнографії. Колектив музею виконав експедиційно-пошукову роботу зі створення архітектурних і мистецько-побутових фондів та експозиції у стислі терміни до відкриття у 1976 року. Музей розміщений на околиці Києва поблизу селища Пирогове. Він є одним із найбільших музеїв-скансенів Європи. На його території (150 га) у спеціально створеному ландшафтному середовищі відтворено особливості традиційної сільської забудови і побуту усіх етнографічних регіонів України. Упродовж існування музею було сформовано збірку пам’яток народного будівництва XVI – початку XX ст. та етнографічну колекцію, що налічує близько 80 тис. експонатів. Складовими діяльності Музею є польові дослідження в галузі традиційного будівництва та етнографії, будівництво експозиції, створення нових інтер`єрів, монтування виставок, організація та проведення в експозиції та за її межами фольклорних свят, днів ремесел, відзначення пам`ятних дат; розробка наукових текстів тощо. Музей має такі експозиції: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь», «Карпати», «Вітряки», «Ярмаркове поле» та «Сучасне село». Фондова колекція нараховує близько 70 тисяч експонатів і біля 300 пам`яток народного будівництва.
Музей Великої ВітчизняноїНа схилах Дніпра біля Лаври на початку 80-х років минулого століття спорудили величезний комплекс Музею історії Великої Вітчизняної війни з гігантською металевою статуєю «Батьківщини-матері». Це найнепопулярніший монумент столиці – поряд із золотими маківками лаврських храмів грубезна «тітка з мечем» (це найввічливіше з багатьох її народних призвиськ). Виглядає вульгарно і недоречно. А от сама нещодавно оновлена експозиція музею вирішена дуже цікаво і нешаблонно – кілька років тому міжнародне журі визнало київський музей найоригінальнішим військовим музеєм Європи.
Національний театр опери та балетуЗовсім поруч із Золотими воротами, по вулиці Володимирській, 50, розташована Національна опера України. Ця споруда дуже типова для тієї епохи. Пишний, чепурний і трохи помпезний храм мистецтв зведено 1901 року (власне, театр існував на цьому місці вже півстоліття, та от біда – згорів). Київська опера – одна із найкрасивіших у Європі, а Федір Шаляпін захоплено заявив після виступу тут, що подібна акустика існує лише в Гранд-Опера та Ла Скала: певно, великий співак знав, що каже. Цей будинок відомий ще й тим, що у 1911 році тут під час вистави стався один із найзнаменитіших терактів ХХ століття – було смертельно поранено російського прем’єра-реформатора Петра Столипіна.
Пантелеймонівський соборСвято-пантелеймоновській собор у Феофанії побудований за проектом Е.Ф.Ермакова в 1905-1912 рр. У 1920 році храм був закритий і розграбований радянською владою. Під час Великої Вітчизняної війни собор був обстріляний мінометами. Проте найбільшого збитку храму було нанесено після війни. 20 травня 1990 року будівля собору в абсолютно непридатному стані передана Українській Православній Церкві. У 1990-1998 рр. турботами настоятеля архимадріта Серафима (Демьянова) храм повністю відновлений із зовнішнього боку і всередині і придбав первинного вигляду. Відроджений собор освячений 30 серпня 1998 року Блаженнійшим Владимиром митрополитом Київський і всієї України.   
Покровська церква 1716Відома вона ще з середини XV ст., а з XVI ст. згадується під назвою Гнила, бо пролягає під горою, звідки витікали численні струмки, та й сама вулиця була схожа на струмок. З давніх давен на Подолі існували купецькі двори, у нижній частині цієї вулиці була колись колонія вірменських купців з дерев`яною вірменською церквою. У середині XVII ст. вона згоріла і більше не відбудовувалась. XVII ст. на підвалинах старої вірменської церкви грек Тернавіот збудував дерев`яну православну церкву Покрова Богородиці. Цю невеличку церковку з дзвіничкою на стовпчиках під дахом у XVIII ст. замінила кам`яна Покровська церква. Відтоді й вулиця називається Покровською за радянських часів її було перейменовано на вул. Зелінського. Колись майже всі вулиці Подолу отримували назви від церков, які стояли на них або поруч. Так трапилося і з цією вулицею, що зберігає пам`ять багатьох століть існування Подолу, наочно демонструючи це своїм плануванням, якого майже не збереглося у Нижньому місті. Вигнутий малюнок Покровської і сьогодні промовляє мовою старовинних подільських вулиць — нерегулярних, вільно прокладених, як у будь-якому середньовічному місті. Вона вціліла у жахливій пожежі Подолу 1811 р., бо була майже всуціль забудована кам`яними спорудами, і вже тому є унікальною.
Покровський монастиирПокровський монастир був заснований 11 січня 1889 року Великою Княгинею Олександрою Петрівною. При монастирі було створено багато богоугодних закладів – безкоштовні лікарня, притулок, амбулаторія та аптека, церковно-приходська школа з гуртожитком для учнів. На території монастиря знаходяться двоповерховий, шестипрестольний Нікольський собор (1896 – 1911, архітектор В. Н. Ніколаєв), Покровській храм (трипрестольний), трапезний храм Архангела Михайла. У монастирській лікарні – храм преподобного Агапіта Печерського і храм – на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість».У 1925 році обитель була закрита. Знов вона відкрилася в 1942 році. Після звільнення Києва від німецько-фашистських окупантів, на території монастиря своїми силами був організований госпіталь, а в 1945 – 1948 роках тут знаходився лазарет.    
Софія КиївськаХрам було закладено за повелінням Ярослава Мудрого 1017 року і завершено між 1032 та 1037 рр. Вибір місця до головного собору Княжого града був не випадковим: тут сходилися всі чотири головних шляхи, що вели до Києва. Мало хто знає, що монастир тут існував задовго до хрещення Русі: його заснувала побожна християнка, Ярославова прабабця княгиня Ольга, тож за Ярослава місце тут було вже, як то кажуть «намоленим». Собор одразу набув особливого статусу - в Софії князів хрестили, «садовили на стіл» (коронували), тут же відспівували й ховали. Споруджено було храм за особливою технологією: кам`яна кладка чергувалася із плінфою (дуже міцна пласка цегла), а скріплювали все особливою сумішшю із вапна та шматочків кераміки. Нинішній зовнішній вигляд дуже відрзняється від первинного - зараз це типове українське (інші назви: козацьке, гетьманське, мазепинське) бароко XVII-XVIII сторіч, коли храм значно перебудували. Поглянути макет Софії княжої доби можна всередині храму. Але головне - побачити там вражаючої краси фрески й мозаїки. Найславетніша з мозаїк - чудова й урочиста Богоматір Оранта, берегиня Києва й киян. добре відоме предковічне подвір`я - допоки Оранта зводить руки у храмі Софії, Київ незнищенний... Найвідоміша з фресок - прижиттєве зображення Ярослава Мудрого та його сім`ї. Також дуже цікавми є фрески, що зображують киян, які мешкали тут тисячу років тому: мисливців, музикантів, скоморохів... Загалом про самі лиш мозїки, озписи та графіті легендарного храму написано сотні книг, все ж найкраще - хоч би раз Софію побачити. Обов`язково зверніть увагу на саркофаг Ярослава мудрого і його дружини Інґігерди та купіль, де хрестили кнізів-немовлят. Красотою та елегантністю відзначається триярусна барокова Софійська дзвіниця XVII-XVIII віків. На ній навіть дивом зберігся 800-пудовий старовинний дзвін.   
Фролівський монастирФлорівський Вознесенський жіночий монастир, відомий з XV століття, розміщується на Подолі. 1710 року його об`єднали з Вознесенським монастирем, який перевели з Печерська у зв`язку із будівництвом Старої Печерської фортеці (на його місці зараз Арсенал Старої Печерської фортеці). У 1722-1732 роках збудовано головний храм обітелі - Вознесенську церкву - шестистовпну трьохапсидну споруду. На захід від головного храму розмістилася двохповерхова трапезна - зала з церквою та господарськими приміщеннями. Після пожежі 1811 року відновленням Флорівського монастиря керував Андрій Іванович Меленський. На території монастиря зберіглося декілька його споруд: Воскресенська церква (у стилі класицизму, 1824) - кругла ротонда, фасад якої прикрашено колонадою іонічного ордеру, дзвіниця (1740, перебудована у 1824) - прямокутна трьохярусна споруда, будинок ігуменії (1822). Монастир розташовано на вулиці Притисько-Микільський, 6/8. З західного боку до території монастиря примикає Замкова гора, на якій у ХІХ-ХХ століттях було розташовано кладовище.
Художній музейВул., М. Грушевського, 6. Національний художній музей України розташований у будинку з левами, спорудженому в 1897-1899 рр. архітектором В. Городецьким за проектом П. Бойцова. Скульптурне оформлення належить зодчому Е. Салю. Тут докладно висвітлені різні течії українського мистецтва. Музей може пишатися багатим зібранням ікон XI - XVIII ст., серед яких особливо цінна іона ХІ ст. «Святий Георгій з житієм», що походить із Георгіївського монастиря під Севастополем, а також галицька ікона «Покрова» (початок ХІІІ ст.). Тут зібрана унікальна колекція народних картин XVIII - XIX ст., представлені портрети XVIII ст. гетьманів України та козацьких старшин. Безперечний інтерес представляє колекція творів художників українського авангарду – О. Екстер, О. Богомазова, В. Єрмилова та ін.
Церква Спаса на БерестовіХрам Преображення Господнього, відомий як Спас на Берестові (ХІХ ст.) знаходиться поряд із Лаврою. Тут похований засновник Москви кн. Юрій Долгорукий. В церкві зберігся фресковий живопис ХІІ ст. – «Чудесний улов риби на Тиверіадському озері». На стінах можна побачити лик митрополита Петра Могили.
|
|
