|
(Рос. Почаев), місто, Кременецький район, відоме через Почаївську Лавру. Населення: 9000 осібРозташоване 25 км на південний захід від районного центру Кременця у північній частині Тернопільської області, на одній із височин Кременецьких гір За граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай. На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.1442 р. великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, 1451 р. передав слузі Васькові Стрільцю; згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку XVI ст. — заможному українському шляхетному роду Гостських (Гойських). 1597 р. вдова луцького земського судді Я. Гостського Ганна з Козинських (А. Гойська) заснувала у маєтку православний чоловічний Успенський монастир і виділила йому 10 волок землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, як і по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвами Монастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнавнішу складову нинішнього міста Почаїв. 1602 р. маєток Почаїв передали від Гостських польському шляхетському роду Фірлеїв, 1662 р. - Тарновським. У 2-й пол. XVIІ ст. Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, 2-й пол. 18 ст. — с. Березина. Близько 1730 р. при монастирі засновано Почаївську друкарню. 1778 граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у короля С. Августа привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв. За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії. 1802 Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842 за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків. У 1-й пол. 19 ст. графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці 19 ст. до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільских громад. .
Монастир14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам`яну церкву Успіня Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути вісім ченців і два дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім`я пресвятої Трійці. Уже в першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, а нині один із найбільше шанованих на Волині святих Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку. 1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір`ю, що з`явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих. У 1712 р. монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Уніатський період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з`явився новий, велетенський за розмірами монастирський комплекс. Василіани активно займалися також видавничою діяльністю та освітою. Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіанами, і тільки 1831 р. царський уряд відібрав у них цю обитель і повернув православній церкві, а через два роки надав їй статус лаври. Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині ХХ ст. На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів. Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала, нарешті, втручатися у внутрішнє життя обителі.
|
