(рос. Кременец), місто, 22 тис. мешканців, районий центр Тернопільської області.

Місто розташоване у 66 км на північ від Тернопіля на перетені багатьох автошляхів, тому дістатися до міста можна з будь якого напрямку.

Перша письмова згадка про Кременець пов ’ язана з битвою князя Данила Романовича з угорським королем весною 1227 року. У ХІ ст. на Замковій горі виникло давньоруське городище, а вже в ХІІ ст. тут був збудован замок. В 1241 році воно першим в Європі вистояло перед монголо-татарськими ордами хана Батия.

Після загибелі 1340 року Галицько-Волинської держави понад сорок років Кременець переходив із рук в руки між Великим князівством Литовським і Польським та Угорським королівством. І тільки 1382 року литовськи князі вийшли переможцями з цієї тривалої боротьби за Волинь.

В 1569 році в результаті Люблінської унії разом з усіма волинськими землями Кременець опинився в складі Польші. У першій половині Х V ІІ ст. місто стало осередком культурного й релігійного життя. 1606 будується католицький монастир ордену францисканців, трохи згодом – православний Богоявленський монастир.  

Унаслідок третього поділу Речі Посполитої в 1795 року Кременець відійшов до Російської імперії і став центром округи.  

На початку ХІХ ст. Кременець був найбільшим на правобережжі центром світської освіти.

Замок, ІХ-ХVІ ст. Єзуїтський колегіум, 1731-1743 р.

Костьол св. Станіслава, 1636 р. Богоявленський монастир, 1633 р

Замок, ІХ-ХVІ ст.

Саме рештки замку на величній Замковій горі та захоплюючі краєвиди на усе місто з-під хмар мають такий магічний вплив на кожного, хто ризикнув зупинити свій час та піднятися на вершину гори. Саме тут ти примірюєш на себе владу над просторами та відповідальність за оборону міста. Саме в Кременці, стоячи серед стародавніх башт на оборонних стін кожен може зазирнути у своє майбутнє.

Історія замку започатковується з побудови давньоруського городища у ХІ ст., яке в ХІІ ст. перебудовують у замок з вапнякового каменю. Завдяки своєму розташуванню на неприступній горі Кременець єдиний встояв перед ордами Батия в 1241 році. Лише в 1259 році на вимогу хана Бурондая Василько Романович, брат Данила Романивича, був змушений зруйнувати замок, щоб зберегти життя людей та землі рідні.

 Після занепанднання Галицько-Волинського князівства відбудову замку отримавши Кременець почав польський король Казимир ІІІ в 1366, а завершили в 1382 році Гедиміновичі, угорські королі.

Замок розташований на окремій горі, яка сполучається глибоким перекопом з материком. У цьому місці і звели першу вежу, яка дістала назву Черлена. Згодом, з появою вогнепальної зброї, ворота в цій вежі замурували, а натомість по сусідству збудували нову надбрамну вежу, вихід з якої буд спрямований уже не на хребет, а на глибоку долину. У протилежному кінці, над містом, у 1530 році віленський біскуп Ян збудував третю вежу.

Щоб піднятися до замку, треба було піднятися звивистим узвозом наверх, пройти по довгому вузькому хребту, що зветься «замковою шиєю», подолати два дерев’яні мости і, нарешті, проникнути через браму.

Восени 1648 року до Кременця підійшов семитисячний козацький загін на чолі з полковником Филоном Джалалієм, що виділився з армії Богдана Хмельницького. З допомогою місцевих повстанців він узяв замок у щільне кільце облоги, здобув і зруйнував замок. Так за іронією долі твердиня, яка жодного разу не піддалася ворогам, впала перед тими, чиїми руками будувалася і кого мала захищати.

Єзуїтський колегіум, 1731-1743 р.

У 1702 році на пропозицію кременецького старости князя Януса-Антонія Вишневецького Львівський єзуїтський колегіум відкрив у Кременці невеличку місію. У 1731-17 4 3 роках на кошти братів Вишневецьких та місцевої знаті архітектор Павел Гіжицький побудував величний монастирський комплекс. Ця споруда в стилі пізнього бароко складалася з костьолу св. Духа, св. Ігнатія Лойоли й св. Станіслава Костки та двох бокових навчальних корпусів.

Коли Кременець перебував уже у складі Російської імперії, зусиллями вчених і громадських діячів Чацьгоко і Гуго Колонтая з’явилася славетна Волинська гімназія.

Гімназія і ліцей на чверть століття забезпечили Кременцю славу найбільшого на Правобережній Україні осередку світської освіти. З легкої руки міністра освіти Російської імперії графа Петра Завадовського місто отримало образну назву «Волинські Афіни». В 1833 році за указом царя Миколи І навчальний заклад перевели в Київ, заснувавши Університет св. Володимира.

Костьол св. Станіслава, 1636 р.

У 1538 році королева Бона засновала в Кременці дерев ’ яний парафіяльний костьол Успіня Діви Марії. Це був перший храм міста. 1606 року луцький біскуп Марцин Шишковський поселив при ньому ченців ордену францисканців. Нові господарі і збудували собі з цегли новий костьол.

На початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького монастир, що сприймався місцевим населенням як осередок окатоличення, був розгромлений. У Х V ІІІ ст. монахи потроху відновили свою діяльність та возвели двоярусну дзвіницю в стилі пізнього бароко.

Богоявленський монастир, 1633 р

18 травня 1633 року на клопотання шляхтичів Лавріна Древинського й Данила Єло-Малинського король Речі Посполитої Владислав І V видав привілей, за котрим дозволив заснувати в Кременці новий православний монастир.

Монастир оточений високою мурованою огорожею. Усередину можна потрапити через Святі ворота або через арку дзвіниці. На першому ярусі дзвіниці знаходиться невеличка церква преподобного Іова Почаївського, що відкривається лише раз на рік.

Центральною спорудою є великий Богоявленський собор (1760р). До храму прилягає двоповерховий чернечий корпус.